Відьомські війни

Глава 8. Школа

Мій шматочок літа проминув дуже швидко. Так завжди з канікулами, вони пролітають немов і не було ніякого вільного часу. Знову потрібно йти до школи. Моє літо було коротким не через брак часу на розваги або швидкоплинність часу. Зовсім ні. Моє літо пройшло у далекому Пінсі з його небезпеками. Решта літа пролетіла, немов якась мить. Залишок канікул я намагалась адаптуватись до нормального життя. Під цим я розуміла одне: забути про Пінс і все що з ним пов’язане. Не згадувати нікого пані Кемс, Лорейн, містера Барнерсома, Алекса та банду, Нейта і Клер, особливо Клер. Спочатку ця дівчина не полишала мене у спокою. Цілий тиждень вона з’являлась у моїх снах. Кожного разу я чую її слова про Нейта, що він найдорожча для неї людина у світі. Бачу гарне обличчя відьми, відчуваю потужну енергетику, що пульсує від неї. Спрагу і смак чаю. Повільну дію зілля, затьмарення зору, запаморочення і нарешті нічого. Темряву, що заполоняє все. Я не знаю, де знаходжусь, чи досі існую. Навколо нічого не видно непроглядна темрява, я не відчуваю своєї присутності. Мене немов не має взагалі. Усвідомлюючи це, я прокидаюсь. Кожного разу з відчуттям жаху, мене не має, значить я не існую. Така думка знищує будь-який зв"язок з реальністю. Я починаю задихатись, хапаю ковдру аби відчути щось на дотик, намагаюсь зачепитись за будь-який шматочок життя. Так продовжується цілий тиждень. Ніхто не дізнався про нічні жахи в моїй кімнаті. Я намагаюсь сховатись за днем. Допомагаю мамі у побуті, вчу нові закляття та рецепти зілля з татом, спілкуюсь з Камілою, Сарою, Ізабель. Граюсь з любою небогою і намагаюсь не дратувати Аманду. Все як завжди. Минає ще один тиждень і стає простіше. Я не бачу жодних снів. Тому що потай готую снодійне, яке в дитинстві інколи давала нам мама. Звичайно використовувати подібний напій дуже часто шкідливо. Байдуже. Краще нашкодити власному здоров’ю через снодійне, ніж знову повернутись в маєток Рейнольдс і бачити як Клер пригощає дуже смачним чаєм. Тиждень без снів, і наступний тиждень вже проходить краще. Снодійне більше не потрібне. Адже я знайшла інший спосіб загасити спогади. Кожен день це постійна праця. Дарма, що кажуть ніби доба складається з 24 годин. Я вважаю, що там більше годин. Тому спати можна трішечки менше. Навантажити себе роботою доволі цікава справа. Для початку можна вивчати додатково магічні закляття, так сказати поглибити знання. Ще один варіант гуляти з друзями проводити якомога більше часу, поза стінами власної кімнати. Влаштуватись на роботу, доглядати сусідського хлопчика на ім’я Мартін, який полюбляє коли до нього приводять погратись симпатичну дівчинку Дон. Здається нічого складного. Погоджуюсь свій вільний час я розписала щохвилинно, і залишила на сон якомога менше годин. Коли я доходжу до ліжка, то вирубаюсь миттєво. Мій мозок не хапається за жахіття пов’язані з Пінсом. Він намагається проаналізувати пережитий день. Витівки Мартіна, складні закляття, проблеми Каміли з хлопцем. Десь в такому сенсі. Проте дієво, такий скажений графік допомагає. Він дуже виснажливий, та я не скаржусь краще, ніж нічні жахи. До того ж ось-ось розпочнеться школа і доведеться трішки скорегувати власні справи. Приділити навчанню достатню кількість часу, звільнитись з роботи і навіть подовжити кількість сну. Шкільне життя зробить власну справу і зверну всю увагу на себе. Принаймні основну частину.

Однокласники мабуть з небажанням підуть до школи. Звичайно їм не хочеться знову вчити уроки. З іншого боку останній рік можна і потерпіти. Кожен навчальний рік розпочинається з розповіді про проведене літо. Так чинять більшість однолітків. Серед яких не виключення і мої знайомі. Наприклад, Рейчел з якою ми ходимо разом на англійську та математику, історію, завжди хизується відмінним канікулами. ЇЇ родина полюбляє подорожувати. Вони облетіли добрячу половину світу. З кожної подорожі Рейчел робить безліч фото, які неодмінно потрапляють до соціальних мереж. Купує величезну кількість одягу і весь навчальний рік з’являється у новому та ексклюзивному вбранні. Більшість учнів школи не може похизуватись закордонним одягом. Рейчел хороша дівчина. Не можу сказати про неї щось погане. Ми завжди можемо обговорити з нею уроки, допомогти одна одній з домашнім завданням. Ця дівчина навіть мила, спеціально купує усілякі дрібнички для тих з ким спілкується. Рейчел подобається усім, адже справляє дуже непогане перше враження. Моя мама наприклад, коли вперше зустрілась з нею, звернула увагу на її зовнішній вигляд. Довге біляве волосся взагалі підкупило матусю, Рейчел нагадала чимось юну копію моєї мами.

Цього року я дуже зраділа. побачивши Рейчел. Вона виглядала трішечки інакше. Пофарбоване волосся темно шоколадного відтінку, високі чоботи чорного кольору. Коротка червона спідниця, блуза чорного кольору, невеличкий шарф темно шоколадного кольору. На англійській Рейчел завжди сідає на першу парту. Цього разу вона була якась нервова, схвильована і сіла десь подалі. Всю перерву дівчина розповідала знайомим усілякі незвичні історії. Мовляв, це літо дійсно незабутнє у її житті. Мене вона взагалі здається перевела із ряду так собі знайомих у статус подруг. Адже запросила піти разом після школи в торгівельний центр. З нами повинні піти Ліса і Аніта. З цими дівчатами я не надто добре спілкуюсь, можна сміливо сказати взагалі не спілкуюсь. Ліса занадто вже тиха, а Аніта галаслива. Так здавалось до першої спільної прогулянки торгівельним центром. Та дівчата показали своє справжнє обличчя. Ліса доволі конфліктна особа, маленький поштовх або невдоволений погляд у бік зводять її буквально з розуму. В школі більшість часу вона ігнорує оточуючих. Поза стінами учбового закладу навпаки ніхто не впізнає тиху і меланхолічну Лісу. Аніта галасує, галасує до поки не набридне, а потім поводить себе, ніби ні в чому не бувало. Трохи дивні подумала я. Насправді не дивні. Хто я така щоб судити людей. Аманда дійсно швидко розкусила б цих осіб. Дівчата відгороджуються власно поведінкою від оточуючих та якщо на горизонті з’являється хтось дійсно вартий уваги, то вони перестають прикидатись.

Такий висновок вдалося зробити після двох годин поряд з подругами Рейчел. Сама ж Рейчел кудись зникла, і назначила зустріч у кафе. Вона повернулась не з порожніми руками. Ліса подумала, черговий пакунок, мабуть вдала покупка.

— Ні, — посміхалась Рейчел, — подарунок від мого хлопця, Мішеля. — Не знаю який я мала вигляд на той момент. Адже не розділяла загального ентузіазму компанії. Ліса та Аніта, перебиваючи одна одну почали розпитувати, хто він звідки, вродливий, скільки років, статус у соціальних мережах, стан гаманцю.

Рейчел з величезним захопленням відповідала на усі запитання. Я ж намагалась посміхатись, вдаючи величезну радість. Насправді, ж почуваюсь повною дурепою, бути в цій компанії мені не місце. Нарешті Рейчел наговорилась через півгодини безперервної розповіді. Дівчина дістала якісь пакунки з власної сумочки. Кожен пакунок загорнутий у паперовий пакет і перев’язаний різними стрічками. Пакунки призначались Лісі, Аніті та мені. Дівчата швидко накинулись на пакунки і розгорнули їх. Там виявились шарфи, кольором вони відповідали відтінку стрічок на пакунках, але менш яскраві. Я поступово обережно розгорнула пакунок. Можливо очікувала на щось інше, темно синій шарф без жодних візерунків. Дуже гарний і практичний водночас. Я подякувала Рейчел. Ліса та Аніта взагалі переповнені захвату одягнули новий аксесуар. Дарма, що шарфи не надто вже пасували до їх вбрання.

Закінчивши з подарунками, Рейчел почала розпитувати Лісу і Аніту. ЇЇ цікавила думка не лише про Мішеля. Вона знає, що подруги також мають бойфрендів. Активність Рейчел дивує з такою наполегливістю розпитувати. Невже знання чужого особистого життя вплине позитивно на власне?

Залишаю запитання відкритим для себе. Через півгодини обговорень протилежної статті черга дійшла д мене.

— Меган, ти була відсутня в місті, кудись подорожувала? — невинно запитала Рейчел.

Подібне запитання дуже складне. Потрібно щось вигадати більш правдоподібніше, ніж магічний пошук.

— Так, у Пінсі. Там знаходяться далекі родичі. Вони запросили погостювати.

Аніта активно гортала сторінки інтернет-магазину, ігноруючи всіх. Ліса ж навпаки дуже обурилась.

— Що ти там забула? — одне запитання краще за інше.

— Давала можливість рідним відпочити від моєї постійної присутності, — майже правда, родина доволі легко пережила мою тимчасову відсутність.

Рейчел розсміялась. Аніта також долучилась до подруги. Ліса менш напружено запитала ще: батьки вічно намагаються нав’язати безглузді правила, за якими самі відмовляються жити. Було щось цікаве в подорожі?

На мить я замислилась, що ж відповісти, Пінс не представляє собою якогось модного центру, особливих розваг там не має. Навряд чи одноліткам стане цікаво слухати якісь історії пов’язані з місцевими пересічними жителями чи кав’ярнею.

— Познайомилась з місцевою бандою.