Відьомські війни

Глава 13. Лист

Ранок розпочався без особливих подій. Я швидко прийняла ванну, почистила зуби, вмилась, розчесала волосся, одягнула темно синю сукню з сірим гольфом. (Сукня з V подібним вирізом). Сніданок не зайняв багато часу вівсяна каша та чай з квіткового збору. Мама часто готувала подібний напій. Вона вміє створювати різні лимонади на основі рослинних екстрактів. Особливого апетиту не має. Тому краще щось попоїсти. Робота на порожній шлунок не принесе користі. Вчора в бібліотеці я працювала дуже енергійно. Втома швидко настигла мене, та я не пручалась і відправилась у ліжко опівночі. Прокинулась близько десятої.

Бібліотека нагадувала кімнату після бомбардування. Замість звичного порядку, на височезних полицях з’явились вільні місця. Книги переміщались з місця на місце. Відпрацьований матеріал утворював декілька високих гір. Компактність розташування книг маскувала їх дійсну кількість. Тепер це вже не надто важливо. Я почала перебирати нижню полицю. Історія стародавньої Індії, індійська культура, проза. Непогані книги, на жаль не те, що я шукаю.

Минула ціла година гора з книжок виросла на 30 сантиметрів. Поряд з’явилась ще одна. Пошук відбувається повільно, та скаржитись не маю права.

Стукіт в двері порушив монотонність праці в бібліотеці. Я вирішила поглянути, хто ж прийшов навідатись у маєток. Найбільша надія це не ріелтор. Бачити цього чоловіка не викликає жодної радості. Сподіваюсь там Алекс, нам потрібно обговорити деякі деталі, ще він може стати у нагоді. Допомогти перенести книги з бібліотеки в іншу кімнату, так би мовити звільнити місце для утворення нових гір. Підходячи до дверей, не відчуваю жодної енергетики. Хто б не приходив вже зник. Помічаю в далечині невеличкого хлопця років 10, який надто швидко крокує чимдуж від маєтку. На порозі лежить лист з адресою маєтку та моїм ім’ям. Цікаво що б це означало? Я беру лист та зачиняю двері. Перевертаю декілька разів конверт, намагаючись зрозуміти певний сенс в такому посланні. Потім розкриваю його. Папір рветься надто легко. В конверті знаходиться невеличкий аркуш, акуратно складений навпіл. Цей аркуш являє собою лист. В кінці сторінки бачу від кого він. Саманта надіслала цього листа. З завмиранням серця повертаюсь очима до початку сторінки.

Ранок починався так добре, — перше що спало на думку, — напевно якийсь захисний механізм спрацював. Жартувати в подібній ситуації неможливо. Стільки всього зміг передати маленький шматочок паперу з дрібним жіночим почерком. Саманта чітко висловилась. Вона в черговий раз підтвердила мої здогадки щодо Клер. Звісно я очікувала, коли ж моя найбільш палка ненависниця почне діяти. 3 тижні мабуть занадто довгий термін. Напевно Кейтлін вичікує нагоди. Не сумніваюсь така темна відьма склала план позбавлення життя «конкурентки» ще давно. У неї було достатньо часу. Цілий рік, і хтозна якби я не повернулась, то активувати план не довелось.

Склавши обережно лист, повертаюсь до бібліотеки. Голова йде обертом від власних думок. Як вчинити? Піти на зустріч з Самантою? Чи продовжити пошук, очікуючи нападу? При цьому завжди потрібно бути на сторожі. Страх стане незмінним супутником мого життя. Я прекрасно розумію все це. Зараз я також боюсь, та знаходячись у власному маєтку відчуваю певну перевагу. Невпевнено, що Кейт на скільки б не була сильною відьмою не наважиться нападати на моїй території. Невже вона настільки самовпевнена, щоб піти на такий ризик. Адже є родинна магія, яку ніхто не відміняв. Ту підтримку, що відчуває Клер від власного дому, важко не помітити. Тому вона не наважиться проникнути в маєток. Допоки я залишатимусь живою, навіть стіни будівлі будуть заважати їй. Енергетика дому вплине на магію мого ворога. Не рекомендую діяти подібним чином. Думаю, Клер і сама знає такі невеличкі аспекти.

Якщо я піду, то буду попереджена і матиму шанс уникнути нападу. Занадто висока перевага у боротьбі з темною відьмою. Особливо такою потужною і могутньою. Ризик також високий. Можливо, це пастка, і замість Саманти я зустрінусь з Клер. Хто поручиться, що листа писала її служниця, не господиня. Ризик досить значний, та відчуваю енергетику листа, він дійсно написаний рукою боязкої жінки. Саманта видається хорошою людиною, та все ж маю сумніви. Ця жінка вирішила ризикнути в цьому році, чого не зробила в тому. Напевно у неї нарешті з’явився шанс реабілітуватися після тогорічних подій. Сумніви не покидають мене, не знаю, яке рішення буде правильним. Враховувати ризик є життєво необхідно. Саманта також ризикує, посилаючи подібний лист з попередженням. Все ж я маю піти та дізнатися можливі плани Клер.

Час пролетів надто швидко за роздумами. Пора покинути маєток і вирушити в дорогу. Знайти шатер буде не так просто. Спочатку старовинне кладовище, потім каплиця, а за нею намет. В листі написано дуже чітко. Проходячи повз будинки звертаю увагу на місцевість. Рідше зустрічаю комфортні та нові будівлі, все більше старих і занедбаних. Місцевість не найкраща. Крок за кроком наближаюсь до кладовища. В далині вже видніються надгробки та хрести. Певна туга огортає серце. Кладовище не діє. Тут давно нікого не ховають. Тед часто розповідав мені про місцину. Мовляв ця частина Пінсу є пережитком минулого і потребує чималої реставрації. Сумно усвідомлювати, що померлих, які поховані на цьому кладовищі, вже не має кому доглянути. Їх могили так і залишаються без належного виду. Так ріелтор розповідав, що на кладовищі працює садівник та один доглядач. Проте вони використовують власні зусилля на підтримання загального стану місця. Ніхто ж не надає належної шани померлим. Ось видніється капличка. Така ж стара і трішки моторошна. Здається мешканці Пінсу можуть легко забувати дійсно цінні речі. Зберегти подібну будівлю був їх обов’язок.

Проходжу дуже швидко повз. Намет багряно червоний, чим надто привертає увагу до себе. Навколо намету нікого не має. Доводиться зайти всередину. Намет схожий чимось на шатер. Висотою не більше 2 м. Цікаво, яким чином він взявся неподалік каплиці? Можливо, намет і був неподалік ще давно. Чомусь ситуація насторожує, і сумніви підкрадаються звідусіль. В наметі вже є Саманта. Жінка виглядає дуже схвильованою. Одягнена вона як завжди, дуже скромно. Проста сіра сукня з рукавами 34, та кофта темно-фіолетового кольору. Обличчя ані трішки не змінилось, волосся заплетене і стягнуте позаду. Жінка з полегшенням зітхнула побачивши мене. В наметі знаходилось небагато речей. Декілька подушок темно багряного кольору, невеличкий дерев’яний столик, досить низенький. Двоє стільців темно багряного кольору. Неподалік розташований невеличкий чайний сервіс. Виготовлений зі срібла, поряд старенький чайник, вкритий темно коричневим накипом. Здається в ньому знаходиться чай, з м’ятним запахом. В наметі досить просторо, та є місце для декількох старовинних речей. Саманта швиденько проминула невеличку гарнітуру, та попрямувала до мене. Я опинилась в її обіймах. Відчуття сконфуженості охопило нас обох. Жінка сіла на один зі стільчиків, і мені довелось прослідувати її прикладу. Певне відчуття дискомфорту не покидає моє тіло. Намет не може з’явитись без зайвої допомоги так швидко.

Я набираюсь сміливості, адже від цього залежить моє життя.

— Намет з’явився віднедавна поряд каплиці?

Саманта почервоніла миттєво, та тяжко видихнула. Намет потрібен їй для відпочинку. Церква дає прихисток душі жінці, інколи ж цього замало. Необхідно усамітнитись, тому намет слугує своєрідним містечком відпочинку.

— Знаю, надто скромно всередині, — посміхнулась жінка — Більшого мені не потрібно. Найнеобхідніше для короткого усамітнення.