Відьомські війни

Очі моєї сестри розширились від здивування. Ницість навряд чи пасувала її вічній суперниці.

— Я продала маєток!

Наступні хвилин 15 я почула нарікання від мами, Аманди. Таких гострих слівець стіни таткового кабінету явно не чули. По правилам моралі я мала повернути чек. Мама заспокоїлась, коли я пообіцяла, повернути гроші їм, точніше збрехала, що чек знаходиться в моїй кімнаті разом з речами. Насправді він зі мною, в кишені. Родина вже планувала навідати Пінс, ріелтора Теда Барнерсома. Я тільки мовчки кивала, розробляючи власний план дій.

Виходячи з кабінету, я поглянула на маму. Серце болісно стисло, моє життя варте пошуку, збереження сімейної настанови її батька. Так вона вирішила, поставивши пріоритет над моїм життям і завершенням справи батька. То хто в цій родині погодиться зі мною? Аманда, яка радіє появі симпатичного нареченого сестри, Стівен, який підтримає дружину. Чи тато, який безповоротно прийняв правильність написаного в листі моїм дідом? Залишається Дон, яка буде сумувати за мною. Принаймні деякий час, більшого я не очікую.

Я вийшла з будинку, шукаючи Нейта. Скляні двері, що вели до саду, приховували окрім дерев мою племінницю. Вона бігала, граючись в піжмурки. Тато вдало заховався. Стівена вже знайшли. Тільки Нейта чомусь не видно. Ось нарешті я його помітила. Настав час вирішити всі запитання пов’язані з ним.

Ховаючись за кроною дерева, я підійшла непомітно, стримуючи власні емоції. Важко видихаючи, я запропонувала поговорити наодинці. Нейт покинув забавку та попрямував у вказане мною місце. В дитинстві я любила ховатись перед фасадом будинку. Там є декілька величезних старих дерев. Тому помітити бодай когось в тіні або за стовбуром важкувато.

— Кепсько виглядаєш, — Нейт відчував певні емоції що охопили моє тіло, — розмова була дуже непростою.

— Не хвилюйся я зроблю життя моєї родини більш простим, — вираз обличчя Нейта говорив сам за себе, він очікував більших пояснень. — Я покидаю дім в якому виросла, родину. Сюди я більше не повернусь.

— Ти впевнена? Адже не знаю, що сталось між вами, до твого прибуття в Пінс чи після або навіть пів години тому, хочу запитати ти дійсно наважишся зробити такий крок?

— Раніше я ніколи б не наважилась покинути тата, маму, Дон, Стівена, Аманду, кішку Дзвіночок. Дім, в якому народилась, в цих стінах пройшли найкращі роки мого життя. Та це було раніше. Події пов’язані з Пінсом назавжди змінили мене.

— Коли ти покинеш родину? — запитання було гострим. — Ти маєш попрощатись з ними. Впевнений вони погано відреагують, почувши твою новину. Я спілкувався з твоєю сім’єю, можливо вони неідеальні та все одно люблять тебе.

— Недостатньо люблять, — прошепотіла я. — Розмова між нами стосується скоріше нас.

— Нас? — перепитав Нейт, розцінюючи сказане «нас».

Я хотіла розповісти про помсту, яку обіцяла Клер, забираючи від неї найдорожчу людину. Хотіла розповісти грандіозність плану моєї родини, створити унікальних в магічному плані відьмаків. Нарешті зізнатись, що мої почуття до нього дуже заплутані. Так я відчуваю симпатію до нього, та навряд чи цього вистачить.

— Мабуть правильніше, тобі повернутись в Пінс, до Айрін. Керол зрадіє твоєму поверненню, навіть не зважаючи на радість Клер.

— Не розумію минуло декілька годин по нашому прибуттю в твоє рідне місто, а ти відправляєш мене назад до Пінсу? — його руки обережно торкнулись моїх долонь. — Я не сподіваюсь побачити музеї, театри, не очікую екскурсій…

— Нейт, я могла б попросити тебе зникнути разом зі мною. Зникнути це означає сховатись від усіх кого я знала, розпочавши нове життя. Якщо ти зникнеш разом зі мною, то теж саме очікує тебе. Я не можу про таке попросити, знаючи якого болю це завдасть Керол та Айрін.

Просити в моєму випадку було зайвим. Нейт погодився, не зважаючи ні на що. Підтвердженням цього став поцілунок. Його губи повільно торкнулись моїх, відкриваючи можливість для мене переоцінити власні почуття. Даючи змогу зрозуміти, певну різницю між захопленням та коханням.

Зникнути назавжди без компромісів, я вирішила використовуючи закляття. Воно перенесе нас у будь-яку точку задану мною. Збирати власні речі не має потреби. Чек у моїй кишені забезпечить існування позбавлене матеріального дискомфорту. Що ж окидаючи оком рідну домівку, подумки заглядаю в майбутнє, враховуючи ту інформацію, яка звалилась сьогодні на мене.

Я повинна назавжди прийняти темну магію. Навчитись контролювати її, щоб в майбутньому не підкоритись власному єству. Піддатись такій спокусливій магії дуже просто. Занадто багато перспектив відкриваються без найменших зусиль. Аманда встигла пояснити в батьковому кабінеті про нашу сутність, що магія для нас схожа на монету, яка має два боки. Лише бажання змусить перевернутись монету у потрібний бік. Бути одночасно і тим, і іншим можна. Не можна одночасно використати два напрямки магії, темну та світлу.