— Можливо, ви маєте рацію, — сказав Блор примирливо.
Потяг зупинився на станції, старий підвівся, похитуючись.
— Я виходжу тут. — Він зашпортався біля вікна. Містер Блор допоміг йому.
Старий зупинився у дверях. Урочисто підняв руку й закліпав затуманеними очима.
— Пильнуйте й моліться! Пильнуйте й моліться! Судний день гряде.
Виходячи з вагона, він рухнув на перон. Лежачи, подивився на Блора й проказав із особливою гідністю:
— Я звертаюся до вас, молодий чоловіче. Судний день уже дуже близько.
Опускаючись на своє місце, містер Блор подумав: «Йому до Судного дня ближче, ніж мені!»
Але, як часто трапляється, він помилявся…
Розділ другий
I
На оукбриджській станції стояла групка людей, нерішуче роззираючись. Позаду них тупцяли на місці носильники з валізами. Хтось із них вигукнув:
— Джиме!
Один із таксистів підійшов до них.
— Ви, певно, на Солдатський острів? — запитав він із м’яким девонським акцентом.
Четверо людей підтакнули й одразу ж почали поглядати одне на одного.
Водій звернувся до судді Ворґрейва як до найстаршого з групи.
— Тут два таксі, сер. Але одне з них повинно почекати на пасажирський потяг із Ексетера — це лише кілька хвилин — ним добирається ще один джентльмен. Можливо, хтось із вас зачекає? Вам буде комфортніше їхати.
Віра Клейторн, добре пам’ятаючи про свою посаду секретаря, одразу ж відповіла.
— Я зачекаю, — сказала вона. — Якщо ви не заперечуєте. — Вона зиркнула на інших трьох, у її погляді та голосі відчувався відтінок владності, який з’являється, коли обіймаєш керівну посаду. Можливо, так само вона вказувала, хто з дівчаток грає у якому тенісному сеті.
ebooksa