Відьомські війни

Луїза постійно зверталась до сестри, ставши досить жорсткою. Тільки так можна змусити було її відповісти.

— То ти збираєшся продовжувати ігнорувати мене, батька та матір? Ти взагалі не збираєшся більше розмовляти?

Доведена до відчаю та роздратування пані Кемс скаже слова, що в майбутньому перекреслять усілякі дружні стосунки з сестрою.

— Тільки за крайніх обставин.

— Яких саме обставин? — невдоволено запитала Луїза.

— Коли хтось помре.

Відповідь приголомшила обох сестер. Старша вибігла з кімнати, грюкнувши дверима. Такого нечемства, зухвальства вона не очікувала, особливо від доброї та милої Клавдії. Горе, яке горе стане виправданням огидної поведінки.

Ні, вона не пробачить сестрі.

Клавдія відштовхнула усіх, залишившись майже на одинці з безкінечним смутком. Людська компанія перестала бути цікавою. Суспільство назавжди померло разом з коханим. Здоровий глузд допомогли зберегти книги. Тільки в них вона знаходила забуття. Відволікалась від власного горя, заглиблювалась у чужі життя. Серед сторінок зникало, звісно тимчасово її цілковите горе. З’являлись персонажі, що також переживали різні трагедії. Вона читала багато, дуже багато книг. Особливо творів з сумним кінцем або доволі складними і непростими випробуваннями. П’єр Абеляр «Історії моїх лих» одна із найперших робіт, що потрапила до руки пані Кемс. Вона читаючи розуміла, навіки залишиться пані Кемс. «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл підходящий роман. З роками книг ставало більше і більше. Наприклад «Співаючі в тернівнику» австралійської письменниці Колін Маккалоу. Жанри могли змінюватись, тільки не зміст. Історія має заворожувати, змусити переживати реальні відчуття, сильніші за власні. Це одна з найголовніших умов за якою Клавдія стане читати ту чи іншу роботу.

Минали роки, десятиріччя з моменту трагедії. Людські життя протікали своїм невгамовним потоком. Страшні події забулись, стираючи сильніше з часом. Час допомагає зітерти найвеличніші споруди з історії, залишаючи по них пісок. З людськими спогадами тим паче простіше. Спогади не настільки міцна споруда. Містечко забуло про лихо, що забрало життя трьох осіб. Воно виросло змінилось, місцями постарішало. На зміну одному поколінню, прийшло інше.

Клавдія нічого не забула. Всі свої спогади вона приховала глибоко в серці. Серце перетворилось на скриньку, в якій поховано абсолютно усе. Від щасливо прожитих днів, до днів схожих на безкінечну чорну смогу. Кожному вона здаватиметься сухою та черствою. Насправді так воно і буде. По-іншому просто не може бути. Якщо вона колись відкриє скриньку спогадів, пережиті почуття емоції, повернуться із новою силою захлиснуть її. Такого вона вже точно не зможе пережити: спогади, емоції, відчуття.

Старенька від недавно почала читати інші твори, з щасливим кінцем. Всередині тліла маленька надія, те що залишилось від неї. В цьому світі бодай десь настає щасливий кінець. Дійти до такого мислення та читання більш позитивних творів дозволили роки, роки марних спроб втамувати горе.

Я побачила життя пані Кемс з іншого ракурсу, більше нікому незнайомому. ЇЇ образ змусив по-новому поглянути на життя. Я ж змогла забути про пошук на якийсь час. Я повернусь до магічного пошуку в будь-якому разі. Не здамся, не можу, занадто дорога ціна лежить на цій невідомій реліквії.

Хай там як, та поки я знаходилась під враженням від спогадів пані Кемс, то не могла нормально поміркувати щодо подальших дій. Закляття закінчились, підходящі закляття для пошуку просто вичерпалось. Звернутись за допомогою до батька не можу, особливо в світлі останніх подій з сімейним святом. До того ж моя родина не знає, що в маєтку можна чаклувати. Це буде шахрайство, і вони застосують міри, накладуть чари на маєток, чого я хочу найменше.

Минуло декілька днів, а я ніяк не можу придумати подальшого плану дій пов’язаного з пошуком. Кожен мій візит я розмовляю з Нейтом. Він сприймає мене за пані Кемс. Старенька на здивування дійсно не проти поговорити з юнаком. Не дуже яскраво, барвисто, емоціонально та деякі спроби внести пару фраз у їх розмову помічаються. Образ Клавдії дозволяє говорити речі, які ніхто до того не забажав слухати. Нейт виявився здатним слухати. Він тримався з останніх сил, намагаючись пережити смерть Меган — мою смерть. Мама та сестра єдині хто бодай утримують його від дурниць. На слові дурниць моє серце затріпотіло. Він не буде чинити жодних вчинків, про які думати страшно, — подумала я. Пані Кемс також не вчинила, її тримала родина, Марта та Альберт. Навіть думка про розлючену Луїзу не давала дозволу вчинити вкрай необачно і наважитись на самогубство.

Наші балачки, важко назвати балачками: майже монолог Нейтана з пані Кемс у моєму образі, все ж так звані розмови розчулили Лорейн і Роуз. Вони частенько співчутливо дивились на нас. Лорейн не витримувала. Вибігала геть зі сльозами на очах.

Нейт шукав розради у людини, що пережила подібне горе — втрату коханої людини. Його магнітом тягнуло до старенької, яка повинна зрозуміти, найкраще від усіх.

Лорейн повернулась до подруги вже із сухими очима, витираючи залишки зіпсованої сльозами косметики. Роуз критично глянула на нас та сказала дещо різкувато: шкода, що Клер не бачить цього. Тоді вона б зрозуміла до чого довела хлопця. Гучний голос Роуз ніби відлунням прокотився по приміщенню. Нейт проігнорував сказане. Я ж не могла ігнорувати ім’я Клер. Останнім часом мені не щастило в пошуку, та ось божевільна ідея з’явилась в моїй голові. Потрібно примірити новий образ, дуже потужної відьми, що знає сильні закляття. Настав час закляттю надати мені образ Клер.