Відьомські війни

Пані Кемс сиділа наодинці занурена у власну книгу. Інколи книга ставала нецікавою і старенька відривала від неї погляд та вдивлялась в дорогу.

Цікаво які думки її наповнюють. Що в неї всередині?

Подумавши про це я відразу пригадала одне закляття. Виконавши його правильно, можна отримати здатність перевтілюватись на кого завгодно. Зовнішньо тебе не можна відрізнити від особи яку копіюєш, та й внутрішньо в тебе є превага. Ти можеш дізнатись думки, спогади, частково поведінку оригінальної особи, тож перевтілення доволі вдале і точне, дає змогу прикинутись ким заманеться.

Закляття образу розповіла мені мама. Потрібно бути дуже сильною аби використовувати його. Особисто мені це закляття не вдавалось жодного разу. Аманді також не вдавалось до певного часу. Віднедавна моя сестра практикує дуже сильну магію. І постійно я виглядаю слабшою на її фоні. Цікаво чому так? Ми ж з нею були однаковими по магічній силі. Тепер вона дуже могутня відьма, а я так і залишилось на тому самому рівні.

Лорейн почала клопотатись з іншим замовленням, хоча в кафе окрім двох відвідувачів нікого не було. Я збиралась саме іти як Естель презентувала невеличкий подарунок. Він схожий на привітання у новому місті. До того ж їстівний подарунок — тістечко з кремом, цукатами, кокосовою стружкою і невеликою кількістю карамелі. Смакота неймовірна. Це тістечко створило ілюзію, ніби тут живуть найпривітніші у світі люди, принаймні дехто з них. Деякі ж просто заглиблені у себе і не звертають ні на кого жодної уваги, дехто ж очолює власну банду. Подумаєш дрібниці. Зате тут є печиво, пироги, тістечка і взагалі саме кафе сповнене усіляких незвичних страв.

Тістечко справило позитивне враження, і я забувши про час та реліквію просто насолоджувалась перебуванням в цьому закладі. Лише Лорейн псувала відпочинок своєю надмірною метушнею. Навіть пані Кемс не викликала у неї такої стурбованості. Цікаво для кого вона так намагається приготуватись?

Лорейн бігала по приміщенню, кожного разу повторюючи собі під ніс: скоро прийде Клер і все має бути ідеально.

Офіціантка поправляла серветки, перевіряла правильність розташування приборів, орієнтацію квітів щодо вази.

Нарешті мені стало нудно спостерігати за божевільним темпом чиєїсь праці. Потрібно і собі відновити пошук, пригадала я. Тож допиваючи останню чашку кави я відвернулась. Потім крутнулась на своєму стільці, і повернулась спиною до решти столиків. Тепер мій погляд спрямований лише на кухню, на якій Естель та Роуз продовжували створювати неодмінно смачні страви.

Відчинились двері і до кафе хтось зайшов, мабуть цей хтось і є над-важлива Клер. Невідома особа швидкою ходою пересікла залу і зайняла місце на м’якому дивані. Знову чутно метушню Лорейн:

— Привіт, Нейтан! Клер скоро буде?

— Нейтан, — подумала тоді я. — Значить, цей хтось друга особа після Клер.

Мною опанувала цікавість треба ж дізнатись більше про дивних відвідувачів. Я збиралась іти і ніби ненароком не витріщаючись, глянути в бік цього самого Нейтана, хоч і без Клер. Не розумію, що сталось в той момент, та я завмерла на місці. Я щось відчула. Щось дивне незрозуміле. Моє серце чомусь почало калатати. Всі думки і відчуття дезорієнтовані, і я знаю чому. Це магія. Той хто знаходиться в кімнаті, володіє сильною магію. Нейтан однозначно відьмак. Тільки справа в тому, що магія в нього темна. Ось чому моє тіло так зреагувала, ніби на загрозу з його боку. Так само я реагувала колись на Стівена. Біла магія всередині мене вказувала на протилежну їй силу.

Намагаючись не панікувати, я подумала: Меган, треба діяти раціонально і як найшвидше покинути кафе. Раптом ця думка не здалась такою привабливою. Двері приміщення знову відчинились, і на цей раз можна не сумніватись, це Клер.

Неможливо передати власні відчуття, що виникли з появою цієї особи. Усе всередині мене закипіло. Енергія Клер просто неймовірна, дуже могутня. Інакша від сили Нейтана. Не можу сказати про Нейтана як слабкого відьмака. Ні, однозначно він сильний. Різниця між цими двома полягає в тому, що його магія більш прихована і схожа на пряму лінію. Клер же не приховує нічого, магія просто б’є величезним потоком.

Набравшись сміливості я повернулась. Тікати було важко. Продовжувати сидіти на місці теж безглуздо. Це означатиме викриття. Цікаво скільки їм знадобиться часу аби вирахувати присутність іще однієї відьми в приміщенні.

Хочу дещо уточнити. Чому саме так важливо триматись від інших відьмаків на відстані. Коли ви володієте однією силою, то це неодмінно зближує. Відьмаки дуже часто поселяються поряд для більш простішого існування. Завдяки чому завжди можна знайти пораду в тих чи інших чаклунських справах. Проте навчання магії відбувається безпосередньо в родині. Сім’я захищає спадкову передачу магії. Піклується один про одного і дає можливість поступово оволодівати своєю силою. Ти можеш навчатись і в далеких родичів. Вони все одно зобов’язані тобі допомоги. Бо усі хто пов’язані кровною магією відповідальні один за одного. Що ж до інших представників магічного світу, то частіше з ними спілкуються в крайніх випадках. Звичайно є немало ситуацій, коли товаришують відьмаки. Необхідно пам’ятати — їх пов’язує єдина магія. Магія в нашому світі ділиться на два напрямки темну (чорну) та світлу (білу). Не існує проміжної магії, та ніякого компромісу. Ти належиш до одного якогось напрямку. Я представник білої магії, як і уся моя родина. Мушу зізнатись не всі у нашій родині сильні відьмаки. Мама дуже погано володіє магію. Інколи в неї навіть не виходять елементарні заклинання. Ми з Амандою не раз сміялись з приводу цього. Це не означає, що ми погані доньки і не підтримуємо власної матері. Ні, мама і сама жартома відноситься до свого невмільства. В основному нашим навчанням займався батько. Він дуже потужний білий відьмак. Сподіваюсь хоч частка його сили є у мене.

Отож, повертаючись до розповіді про магію необхідно пам’ятати ще одну важливу річ. Чорні і білі відьмаки рідко конфліктують, зазвичай уникають спілкування один з одним. Раніше між ними могли розгорнутися суперечки, що переростали у битви. Такі битви спустошували поселення, наносили чималої шкоди природі. Випадковими жертвами ставали звичайні люди, багато хто гинув. Подібні конфлікти легко розпалювались у більш масштабні — війни.

Тож, моя головна задача уникнути зустрічі з цими двома. Повернувшись, я дивлюсь у бік дверей і бачу вихід з кафе. Я намагаюсь не звертати на Клер і Нейтана увагу. І в мене є нагода втекти, поки Лорейн люб’язно розмовляє з Клер. Раптово мене охоплює жах, чийсь погляд спрямований на мене. Я не можу витримувати цей погляд, необхідно знайти того, хто на мене дивиться. Я відводжу очі від дверей, мій порятунок при цьому розчиняється десь за межами сприйняття. Я починаю дивитись і бачу, Нейтан не відводить від мене погляду. Це означає одне, він відчув хто я є насправді. Лорейн захоплено розповідає усілякі події цього дня, намагаючись зайняти Клер. Вона ж розглядаючи меню, кладе його в бік і дивиться на свого хлопця, який в цей час буравить мене поглядом. В мене перехоплює подих. Клер також розглядає мене і це не аби як лякає.

— Лорейн, хто це сидить? — запитує спокійнісінько Клер.