Капітан клацнув пальцями, і всі, мов по команді, дружно зареготали.
— Чому ми стоїмо? — кривлячись від болю, тихо вимовив майор. — Капітане? До речі, облиште ваші жарти…
— Зараз поїдемо, товаришу майор, — заспокоїв його командир прикордонників. — А жарти… Щось зажурилися мої хлоп’ята, хотів розвеселити. — Він глянув на годинник, підвівся і гукнув до шоферів: — Під розстріл мене хочете підвести, тюхтії, матері вашій ковінька?
Вимушена затримка непокоїла і мене не менше, ніж капітана. На щастя, ми скоро рушили вперед.
Зульфія перевірила пульс пораненого прикордонника, хитнула головою.
— Недотягне? — запитав капітан.
— Боюся…
— А ми з тобою так і не познайомились, — квапливо сказав капітан, простягаючи дівчині руку. — Капітан Павлов, без п’яти хвилин майор, представлений до третього ордена, другий має вручити наш генерал сьогодні.
Зульфія потисла руку капітанові і в тон йому відрекомендувалась:
— Санінструктор Гогодзе, без п’яти хвилин лікар, другої медалі не маю, до першої теж поки ще не представлена…
Він чудово зрозумів, що дівчина висміює його, але не образився і, мружачись, довго тис їй маленьку руку.
— Виходить, студентка медінституту?
— Колишня. Пішла з третього курсу…
— Комсомолка-доброволка, — усміхнувся однією щокою (дивна все ж у нього усмішка) капітан Павлов. — Молодець, хвалю за хоробрість! Покажи-но свого пугача. У тебе трофейний, здається?
Зульфія обережно вийняла з сумки “вальтер”, подала капітанові. Він підкинув трофейний пістолет на долоні.
— Давай мінятись. У мене ТТ…
— Не вигідно для вас. В обоймі всього два патрони.
— Всього два? — здивувався Павлов. Він вийняв обойму, висипав на долоню патрони, підкинув їх, наче камінці. — Для чого ж носити, коли тільки два патрони?
Дівчина відповіла не одразу:
— Мені більше не треба…
ebooksa