— Навіть звуку літака не чули.
— Ну, й слава богу. — Ковалишин подивився на вирваний із блокнота аркуш, склав учетверо, сховав його до нагрудної кишені мундира. — Значить, так: зараз підемо в роту. Повечеряєте й нікуди, чуєте — нікуди не відлучатися, спати не лягати.
На обличчі Юрка затріпотіла самовдоволена усмішка.
— А що я тобі казав, Селіверстов? Бач, по-моєму виходить, — сказав юнак, коли вони рушили до шляху.
— Про що це ви? — поцікавився взводний.
Відповів не Коломієць, а Селіверстов.
— Та це він каже, ніби вночі літаки прилетять, гостинці будуть скидати. Правда?
Ковалишин різко обернувся:
— Звідки ти знаєш? — якось злякано спитав Юрка. — Хто тобі сказав?
— Ніхто не казав, — стенув плечима Юрко. — Сам здогадався.
— Як це: здогадався? — не відставав взводний. Він зупинився й суворо дивився на бійця.
— Що ж тут хитрого? — здвигнув плечима Коломієць. — По-перше, багато секретів виставили для спостереження. Це неспроста. Значить, до чогось готуються, чогось остерігаються. Крім того, перша рота вже три дні на Чорне болото ходить, майданчик там розчищає, хмиз для вогнищ заготовляє. А тепер наказ — повечеряти, не спати, бути на місці.
Схоже було на те, що у взводного дух перехопило від таких міркувань. Адже все, що стосувалося прибуття літаків з Великої землі, а також місця, де мали бути скинуті доставлені ними вантажі, командування загону тримало в суворій таємниці. І ось на тобі — цей шмаркач, якому ніхто нічого не повідомляв, просторікує, що і де має статися цієї ночі.
— Ось що, Художнику, надто вже ти розпустив язика, холера твоїй мамі! Яке тобі діло, куди й чого ходить перша рота? Тобі дали завдання — виконуй! Так ні, він мудрує, філософствує… От доповім Третьому, тоді побачиш!
Юрко мовчав. Він почував себе винним і тому не ображався на догану взводного. Дійсно, йому слід було б тримати язик за зубами й не висловлювати своїх припущень. Та в глибині душі юнак торжествував: догана від взводного тільки підтверджувала його здогадку. Тепер він не мав сумніву, що цієї ночі прилетять із Великої землі літаки й скинуть біля Чорного болота вантажі зі зброєю, боєприпасами, обмундируванням і, звичайно, поштою. Чудово! Для Юрка, як і для кожного партизана, така подія, як приліт літаків з Великої землі, була найбільшим, найрадіснішим святом.
Майже біля хутора вони побачили жінку, яка гнала дорогою теля, сердито покрикуючи на нього. Обидва бійці одразу ж упізнали ту селянку, котра кілька годин тому пробігла мимо їхнього посту. Все пояснювалося просто — жінка бігала лісом, розшукуючи теля.
ВАРІАНТ “С”
План операції під кодовою назвою “Повітряний змій” був розроблений у всіх деталях і в кількох варіантах. Гауптштурмфюрер Гільдебрандт давно готувався до неї й намагався передбачити всі можливі ускладнення. Він знав, що загін Бороданя систематично одержує з-за лінії фронту боєприпаси й медикаменти, знав навіть, де “аеродроми” партизанів, на які радянські транспортні літаки тихцем скидали вантажі й парашутистів. Залишилося тільки довідатися, коли відбудеться черговий візит літаків і де, на якому “аеродромі” запалять на цей раз партизани сигнальні вогні. І ось донесення Голки лежить на його столі — кілька слів на клаптику зім’ятого цигаркового паперу.
Гауптштурмфюрер сидів у кріслі й пожадливо, ніби кіт на мишу, дивився на цю крихітну записку. Так, у ці хвилини Гільдебрандт був схожий на кота, який, причаївшись у засідці, терпляче вичікував, коли обережна миша наблизиться настільки, що можна буде зцапати її в пазури. Так, він уже не промахнеться! Аби лиш не сполохати, аби не сполохати…
Багато днів чекав гауптштурмфюрер такої сприятливої ситуації. І діждався все-таки. Голка повідомляє: “Літаки прибудуть сьогодні вночі, вантажі скинуть північніше Чорного болота”.
ebooksa