— Нікого немає. Ні живих, ні трупів… Наче крізь землю провалились.
— Як?!
Заступник Гільдебрандта знизав плечима:
— Я нічого не розумію. Ми притиснули їх до самого болота, вони стріляли до останнього моменту й зникли. Думаю, втекли через болото,
— І забрали з собою всіх поранених, трупи забитих і вантаж, привезений на трьох літаках? — саркастично спитав начальник гестапо.
— Гадаю, що так.
— Але ж ця трясовина непрохідна.
— Нічого не розумію, пане гауптштурмфюрер.
Гільдебрандт закрокував до болота.
— Втрати? — запитав він не обертаючись.
— Ще не підраховано. У мене вбито сім чоловік.
Попереду з’явилися поліцаї й солдати, що блукали серед кущів. Вигляд у них був невеселий, всі поглядали на лиш де-не-де вкрите рослинністю болото, що починалося за зарослями осоки й тяглося скільки сягало око, поблискуючи чорною запліснявілою водою.
Гільдебрандт, роздратований, лютий, ступнув до осоки й відразу ж провалився по коліно.
— Вони пройшли трохи правіше, пане гауптштурмфюрер, — підбіг фельдфебель Штоф і простягнув руку начальникові гестапо. — Якщо хочете, можу показати. По-моєму, вони з хмизу зробили собі дорогу через болото.
— Коли ж встигли?
— Гадаю, це було зроблено заздалегідь, пане гауптштурмфюрер. Ходімте, якщо хочете подивитись. Тільки обережніше, їхні снайпери ще стріляють.
Наче на підтвердження цих слів над болотом цвьохнула куля.
Підбіг у супроводі двох поліцаїв унтерштурмфюрер Штемберг.
— Що у вас? — з надією спитав Гільдебрандт. — Затримали кого-небудь?
— Ні. Ми влаштували засідку, але… Коли почалося тут у вас, хтось підпалив міст, і ми, звичайно, відкрили стрілянину. У нас втрат немає, але міст згорів…
ebooksa