— Товаришу старший лейтенант, негайно відправте мене до мосту! — гнівно закричав я. — Негайно! Бо інакше…
— Що інакше? Що? — суворо вимовив він, пронизуючи мене поглядом. — Воловодься ще з тобою. З такими, як ти, у нас розмова коротка. На місці і суд, і вирок! — Він обернувся до богатиря у чалмі. — Володько, пляшку. Пля-шку-у!
Володька побіг за танк. Я розлютовано дивився на старшого лейтенанта. Що він замислив? Хоче випробувати мене? Артилерист вже не звертав на мене уваги. Він знову дивився в той бік, звідки долинала стрілянина.
— Старший лейтенант, що ви робите? Негайно зв’яжіться з командиром. Німці захоплять міст у Рівнинній.
Він опустив бінокль, похмуро глянув:
— Зараз відправимо, не гарячкуй…
Я ніяк не розумів, чому він вперто відмовляється зв’язатися польовим телефоном з начальством.
— Нема у мене зв’язку, — раптом спохмурнів командир. — Не бачиш хіба, що діється?.. — І додав заклопотано: — Міст, кажеш… А як вони можуть його захопити?
— Не знаю. Може, десант уночі скинули.
— Зараз відправимо, — повторив він. — Людей у мене… Кого послати? Хіба Володьку…
— Та й я сам можу поїхати!
— Сам… — знову з підозрою оглянув мене артилерист. — За дурника мене маєш?
З’явився Володька, він ніс пляшку. Двома ударами по денцю вибив корок і подав її мені.
— Випий! — старший лейтенант знову підніс до очей бінокль. — А то, я бачу, у тебе ноги підгинаються…
Червоне сухе вино. Я одним духом випив половину і, передихнувши, сказав:
— Не зі страху. Ноги у мене побиті, їхав без фари, навпомацки.
— А чому кров у колясці?
— Німця довелося прикінчити.
— Куди ж ти його подів?
— Викинув.
ebooksa