Танки на мосту! Голка в сіні

— Селіверстов загинув… — тоскно мовив Коломієць. — Аж не віриться,

— Не віриться, — погодився Ковалишин. — Хороший був боєць, дисциплінований. — Він узявся за ремені паки, але, очевидно, згадавши щось, стурбовано обернувся до начальника розвідки. — Товаришу капітан, що, третього парашутиста так і не знайшли?

— Поки що не знайшли.

— От лихо! Просто нещастя… Давай, Художнику! Потерпи, зараз тебе підмінять, адже ти з однією рукою.

Бородань зачекав, доки бійці відійдуть.

— Так ось яке запитання до тебе, капітане Сіровол. Мені треба знати точно: Гільдебрандт сам змикитив, що ми мали цієї ночі на болоті літаки зустрічати, чи має когось у нашому загоні?

— Напевно не скажу. Сам голову ламаю.

— Це не відповідь. Тим більше для начальника розвідки.

— Днів зо п’ять мені треба. При умові…

— Яка ще умова? — сердито спитав бородатий.

— Якщо ви сьогодні ж дасте наказ про підготовку загону до нічного нападу на якийсь із найближчих німецьких гарнізонів.

Бородань запитливо подивився на капітана.

— Це можна… Хитрощами хочеш узяти?..

— Спробую.

Вони повільно рушили грузькою стежкою. Бородань раптом зупинився.

— Слухай, а не пожартував з нами твій поштар? А що, час у нього був… Взяв га й підвів гауптштурмфюрера просто до болота. Га?

— Ні, Василю Семеновичу, — рішуче заявив капітан. — За Москальова можу поручитися.

— Ти не поспішай поручатися, подумай. Як каже наш циган: усьо може бути!

Капітан на це нічого не відповів.