— Парашут на дереві лишився, ото біда…
— І вбитий там… — підхопила дівчина, зрозумівши, чого занепокоївся партизан.
— Поліцая знайдуть — не страшно: спробуй здогадатися, хто йому амінь зробив, а за парашутистом полювати почнуть.
Валерій підвів голову і втупився широко розплющеними очима в дівчину:
— Підуть з вівчарками слідом за нами?
— Ти що? Чула собачий гавкіт? Коли?
— Ні, цього я не чула. Бачила в кіно, як собак пускають на повідну…
— А-а. в кіно… Ні, вівчарок вони не взяли цього разу собою, боялись, мабуть, що гавкіт собак зрадить їх. А ліс прочісувати будуть. Це вже обов’язково.
Він опустив голову на руку.
Будуть прочісувати ліс… Ольга тоскно озирнулася навколо. Чому Валерій вибрав це місце? Вершок горбка голий-голісінький, його видно з усіх боків, а внизу починаються такі густі зарості чагарників. Адже там можна так сховатися, що ніхто не помітить.
— Валерію, ви не гнівайтесь, але мені здається, що місце невдале. Значно краще було б сховатися…
— Тихо! — Він нараз звівсь на лікті й завмер. Дівчина теж почула звуки, які привернули його увагу, — короткі, сухі, вони іноді лунали один за одним.
— Хтось стукає палицею об дерево.
— Не палицею, а дзьобом, — полегшено зітхнув Валерій. — Лісовий лікар березу обстежує.
— Гадаєте, це дятел?
— А хто ж? Зараз почне давати автоматні черги.
І справді, короткі звуки почали долітати серіями, начебто хтось бавився тріскачкою,
— Олю, місце вибране правильно.
— Але ж ми тут як на долоні, нас видно з усіх боків.
— Якщо ти не будеш підводитися, нас не помітять навіть з відстані кількох кроків.
ebooksa