— При цьому ваше ім’я згадуватиметься лише в тому розумінні, що, мовляв, існував такий йолоп Гільдебрандт, якого неписьменний бородатий Іван легко зумів обвести круг пальця. Ви зрозуміли мене, гауптштурмфюрер?
— Так, пане оберштурмбанфюрер… — ледь чутно долетіло з трубки, й раптом щось гримнуло там, на другому кінці дроту. Трубка враз замовкла.
— Алло, де ви там? Гільдебрандт?! Та відповідайте ж!
У трубці невдовзі почувся кашель, й незнайомий голос, заїкаючись, насилу вимовив:
— Слухає унтерштурмфюрер Белінберг… Доповідаю, що гауптштурмфюрер Гільдебрандт тільки що покінчив з собою.
ПИТАННЯ, НА ЯКІ НЕМАЄ ВІДПОВІДІ
— Капітане, ми визнаємо твої заслуги, — сказав Бородань, хитрувато позираючи на начальника розвідки. — Я маю на увазі операцію в Дубовлянах. Це все зрозуміло, але жити минулими заслугами нам не личить. Згоден?
— Абсолютно.
— Тоді признайся, що справа з викриттям ворожого агента застигла на одній точці. Агент у загоні є, ми переконалися, що цей сучий син останнім разом навіть добре допоміг нам, але хто він, де зберігає рацію — невідомо.
— Ну, рація не обов’язкова, — сказав комісар.
— Тоді як пояснити, що Гільдебрандт одержує інформацію швидко і своєчасно? — відірвався від карти Висоцький.
— Одержував… — весело сказав Бородань. — Упокоївся той Гільдебрандт. Між іншим, можеш вважати, капітане, що ти особисто одного гауптштурмфюрера відправив на той світ.
Вони знову зібралися вчотирьох — командир, комісар, начальник штабу й начальник розвідки — в тій самій хаті, де кілька днів тому обговорювався “хід конем”. Усі були в чудовому настрої, всі раділи недавньому успіхові, кожному хотілося жартувати. Проте Сіровол розумів, що за словесною розминкою піде серйозна розмова, а він не був готовий до такої розмови, бо пошуки шпигуна, що прижився в загоні, не дали ніяких наслідків.
— Так надамо слово Сіроволу, — сказав Бородань, розгладжуючи обома руками скатертину на столі. — Перше: кого прислали на місце покійного?
— Поки що очолює гестапо заступник Гільдебрандта — унтерштурмфюрер Белінберг.
— Дивно… — скривився Висоцький.
— Що, старшого чином не знайшлося? — Комісар так само був здивований цією звісткою. — Зараз у них безробітних фюрерів хоч гать гати: окупованих територій стає щораз менше.
— Замінять, — упевнено сказав Бородань. — Поставлять якогось досвідченого обертрахтарарахфюрера. Вони нам Дубовлян не пробачать…
— Може, вже й замінили, а Белінберг лишився як ширма, — продовжував Сіровол. — У Княжполі з’явився якийсь загадковий тип. Фольксдойче, років сорока. Тримається досить самовпевнено. Двічі за день заходив у корчму, п’є склянками, але не п’яніє. Говорить місцевим діалектом з легким акцентом. Звідки прибув, де зупинився, невідомо.
— Гадаєш, поважна персона? — звів брови командир загону.
ebooksa