— Логічно, але ми не знаємо всіх обставин, які передували зникненню Ореста Чернецького.
— А чого ти зволікаєш? Довідайся!
— З’ясовую. Зараз помічник розвідку робить.
— Бач, а не хотів брати Художника. Метикує?
— Нічого. Наївний, але тямкий. З нього будуть люди.
— Послухайте! — Висоцькому не хотілося розлучатися із своєю версією. — Послухайте! Чернецький утік, звичайно, не до шефа. Він був настільки приголомшений тим, що ми напали не на Кружно, а на Дубовляни, що нерви не витримали й…
— Який він нервовий виявився… Неймовірно!
— Це повинна бути людина міцна, загартована. Щодня ж поруч із смертю ходить.
— Капітане, яка лінія поведінки може бути в агента після Дубовлян? Постав себе на його місце. Що б ти робив?
Це був їх улюблений прийом — у думках ставати на місце ворога. Сіровол знехотя всміхнувся.
— Все залежить від обставин і від характеру людини. Становище агента майже катастрофічне. Його можуть запідозрити, а може, вже й запідозрили в зраді. В такому випадку підішлють у загін іншого з єдиною метою — ліквідувати “зрадника”. Агент це розуміє. І отут я розумію варіант Івана Яковича — у такій ситуації я не став би чекати розправи, а, не будучи дурнем, дав би драла.
— Куди?
— А куди очі дивляться.
Всі засміялися.
— Вважаєш, що це для нього єдиний вихід? А може, він має якісь старі заслуги і сподівається повернути довір’я шефа чи того, хто замінить колишнього шефа.
— Такий варіант імовірний, але щоб його розвинути, я повинен стати не на місце агента, а на місце його господаря,
— Ставай.
Сіровол довго гладив підборіддя, а затим сказав:
— Погано виходить.
— Кому погано? Агентові чи тобі, його господареві?
ebooksa