Юрко злякався, але відразу ж його очі радісно заблищали.
— Товаришу капітан, я знаю, де він був. Він до Ірки ходив.
— Що за Ірка? — здивувався Сіровол.
— Ірина — мірошникова внучка. Вітряк у них. Хороша дівчина…
— Звідки ти знаєш?
— То ж у них любов, — ніяково всміхнувся Юрко, очевидно, відчуваючи незручність від того, що зраджує чужу таємницю. — Страшна! Тільки вони ховаються з цим від діда. І взагалі від усіх. Їй же років п’ятнадцять, Ірці…
— Якщо вони ховаються, то звідки ти знаєш про це?
— Помічав, товаришу капітан. Разів зо три — чотири бачив їх разом.
— Мало що… Може, випадково зустрілися, а ти відразу: любов!..
— Їх видно, товаришу капітан, — наполягав, сяючи усмішкою, Юрко. — Закоханих… Я знаю, по очах їх впізнаю. Коли ми після Чорного болота сюди повернулись — Ірка за тином стояла: то сховається, то визирне. Побачила Домбровського — плаче й сміється. Зраділа, що живий залишився, і втекла відразу.
— То ти гадаєш, Домбровський цієї ночі до неї ходив? — трохи розчаровано спитав начальник розвідки.
— Упевнений! Я в нього й хустинку бачив із вишитим написом “Коханому — Ірина”.
— М-так! — цмокнув губами Сіровол. — А все-таки занеси його до нашого зошита. Подивимось, що це за любов…
Юрко дістав зошит і почав записувати по-своєму всі дані про Стефана Поплавського.
— Між іншим, Ковалишин твердить, що Домбровський останнім часом дуже змінився, став задумливий, похмурий, — сказав Сіровол.
— Мабуть, сумує…
— А як ставиться до нього Ковалишин?
— Нормально. Наш взводний хоч і зануда, але людина справедлива, вимагає тільки те, чого треба.
— Сварки між ними не було? Юрко наморщив чоло, пригадуючи.
— Нічого такого не помічав. Ви думаєте, Ковалишин наговорює на Домбровського? Н-ні! Він просто надто вже пильний, наш взводний.
ebooksa