— Не розумію…
— Зольдат, наш зольдат? — перепитав він ламаною російською.
— У нас нема солдатів.
— Хто єсть в хаті?
— Мій дядько і я.
— Багато живеш цій хаті?
— Ні, я з тюрми.
— Я шукаль один єфрейтор іс Мюнхен, лівий нога на протез…
Наче електричний струм пронизав моє тіло. Єфрейтор з протезом — це ж мій пароль для зв’язку.
— Єфрейтор іс Мюнхен, лівий нога на протез… — нетерпляче повторив він.
Пароль! Жодного сумніву, що ця людина прийшла до мене. Я сказав по-німецьки:
— Ви, очевидно, щось сплутали. Єфрейтор родом із Гамбурга…
Він схопив мене за руку, увіпхнув до сіней і, причиняючи за собою двері, зашепотів на вухо:
— Здрастуй, Михайле. Я — Макс. Чужих у хаті нема?
— Нема.
— Як влаштувався?
— Надійно.
— Термінова справа. Де твоя рація?
— Нема.
— Що-о? — не повірив він. — Нема рації? Доннер веттер!
ebooksa