— У якому розумінні?
— Два Андрії Когути з абсолютно однаковими біографіями. Ну, справжні тобі сіамські близнята. Другого до клуні на сіно відпочивати відвів. Я розсудив так, товаришу капітан, поки не доповім вам, ці два Когути не повинні зустрітися.
— Гаразд. Якої ти думки про цих сіамських близнюків? Що нам з ними робити?
Такого запитання Юрко не сподівався, бо сам хотів запитати про це начальника. Невже капітан потребує його поради?
— Мені здається, один Когут несправжній.
— Один? А може, обидва?
— Може, й обидва… — Юрко розгублено подивився на капітана. — А втім, ні. Один повинен бути справжній.
— Чому? — запитав Сіровол.
— Надто вже правдоподібна історія. Такої не придумаєш…
— Гаразд. А що ми повинні зробити?
— Товаришу капітан…
— А от немає капітана! — жорстко сказав Сіровол. — Трапилось так, що ти один лишився на господарстві й мусиш все сам вирішувати. Отже, що ми повинні зробити? Перше…
— Перше, щоб вони не побачили один одного. І взагалі, щоб ніхто, крім нас, не знав, що в загоні з’явилося два Когути.
— Як це зробити? їх же почнуть розпитувати товариші, й кінець кінцем їм все стане відомо.
— Треба направити їх у різні роти, дати їм клички.
— А біографії?
— Біографії теж різні придумати, — квапливо запропонував Юрко, — щоб вони розповідали зовсім інше, неподібне.
— А тобі не здається, що тоді псевдокогут може щось запідозрити?
— Навпаки, товаришу капітан! — розохотився Юрко. — Адже це можна мотивувати тим, що ми хочемо використати його для таємного завдання й нам потрібно приховати від бандерівців, що Андрій Когут перебував у партизанському загоні. Це мотивування повинно бути переконливим для кожного з них.
— Друге?
ebooksa