Сіровол уже не слухав Ореста, а уважно переглядав привезені ним документи, і Юрко зрозумів: капітан повірив Чернецькому, але для більшої певності ще уточнюватиме деякі деталі.
— Чому ж ти не розказав нікому про свої плани? — думаючи про щось інше, запитав Сіровол.
— А хто б мені дозволив піти в рідне село? Сказали б, це небезпечний замір, хочеш мститися — воюй добре, бий гітлерівців.
— Невідомо, може б, і дозволили… — повчально мовив капітан. — А так невідомо, як Бородань на це подивиться. Може, прожене тебе з загону.
— Що зробиш… Я повинен був відплатити власними руками. І відплатив… А тепер судіть, як хочете.
Капітан передав документи Юркові, щоб той сховав їх у сумку.
— Для чого ти волік із собою цього Шельца?
Орест збентежився.
— Та… Боявся, що ви мені не повірите. Документи що, документи можна дістати, історію можна будь-яку вигадати, а тут як-не-як свідок.
Сіровол усміхнувся.
— Так, Оресте, — усмішка одразу зникла з його лиця. — Тепер останнє запитання: все повідане тобою — правда? Чи, може, що затаїв, переінакшив?
— Все правда!
— А може, що забув? Через хвилину скажеш, буде пізно.
Під неголеними щоками Ореста набухли жовна, погляд темних очей став жорсткий і суворий.
— Коли вже правду до кінця, то мушу ще сказати… Але тільки вам, товаришу капітан, і під суворим секретом, бо це стосується тільки мене й нікого іншого.
— Можеш казати при ньому. Юрко таємниці краще, ніж я, береже.
— Справа в тому, що Ганя… — ніяково почав Орест, — Ганя не сестра моя, а наречена. Не хотів я, щоб хлопці знали. Ви не турбуйтеся, товаришу капітан, ми одружуватимемося після війни. Але пообіцяйте, що нікому не скажете.
— Пообіцяємо, але нам треба спершу поговорити з Ганею.
Розмовляти з дівчиною Сіровол доручив Юркові. А десь за десять хвилин Коломієць доповів капітанові, що розповіді Ореста і Гані співпали у всіх деталях. Єдине розходження — Ганя клянеться, що вона Орестові рідна сестра.
“ПРОЧИТАТИ ЛИШЕ ПІСЛЯ МОЄЇ СМЕРТІ”