— Довідатися, що трапилося в Кружно на вулиці святої Терези.
— Вже відомо… — сказав Сіровол невесело. — Був нічний напад, стрілянина, будиночок спалено, всі, хто там жив, загинули. Гестапо поширило чутку, що це зробили ми, партизани.
— В такому випадку нам потрібні деталі, якомога більше деталей, — заявив Юрко рішуче. — На них фальшивий Андрій Когут може засипатись. Крім того, є ще одна можливість швидко й точно встановити, хто з них справжній, а хто фальшивий. Через день — два ми викличемо їх по одному й скажемо: “Слухай, Андрію, маємо для тебе радісну звістку — твоя мати жива, вона теж чудом врятувалася, тільки має сильні опіки. Завтра ти з нею зустрінешся”. З того, як кожен із них зреагує на цю звістку, можна буде визначити…
— Думка добра, — схвалив Сіровол. — Але ж материй провокатор може так зіграти, що нічого не визначиш.
— Хай грає! — не здавався Юрко. — А з чужою матір’ю все одно зустрітися не схоче. Це ж буде для нього провал! Отже, вночі або при іншій зручній нагоді намагатиметься втекти. Отут його й треба накрити.
Сіровол підійшов до свого помічника, поклав йому руки на плечі.
— Юрко, ти молодець. Я тобі влаштував екзамен, і ти його блискуче склав. Хоча що стосується воскресіння матері Андрія Когута…
— Як екзамен? Чому? — здивовано спитав Юрка. — Хіба ви знали, що з’явився другий Андрій?
— Звичайно. Адже кожного з них спершу приводили в штаб. Я довідався, що з’явилося два Андрії, й вирішив перевірити, як мій помічник діятиме за таких обставин. Не розгубився!
— Так, але я ж міг… — ображено почав Юрко. — Міг наробити тут…
— Я все передбачив на випадок, якщо ти спасуєш. Помилки не могло трапитися. Помилки, як я розумію, припустився інший, наш ворог. Ти слухай і запам’ятай, це треба знати: у німців з’явився якийсь новий начальник, вони Гансом його називають. Кличка, звичайно, а про справжнє його ім’я, я гадаю, ми незабаром довідаємося. Так от, цей Ганс розвинув бурхливу діяльність, і твої сіамські близнюки, без сумніву, справа його рук.
— Обидва? Для чого ж…
— Ні, — заперечив капітан, — він готував одного, готував, усе враховуючи і все обмірковуючи, але, видно, в чомусь промахнувсь. Як вийшла неув’язка в Ганса, я не знаю, але факт залишається фактом. Між іншим, цей Ганс любить хильнути. Може, сп’яну…
У вікно хтось застукав палицею:
— Художник! Де Третій?
Той, хто стукав, помітив Сіровола, кинувся до дверей і за дві секунди вже був у хаті. Це був боєць Шерстюк, посланий на чергування в один із сторожових постів.
— Товаришу капітан, — уривчасто дихаючи, почав доповідати він, — Орест Чернецький з’явився. Ми його затримали. Бричкою з сестрою приїхав, зброю привіз, документи і одного фріца-мертвяка.
— Де вони?
— На посту в нас. Я його бричкою приїхав. Коні добрі, сідайте, миттю домчу.
— Поїхали! — гукнув капітан до Коломійця й вибіг з хати.