Сіровол вийняв з Гансового портфелика фотографію й кілька списаних аркушиків, показав усе те Давидякові.
— Дивись! Усе це зберігалось у сейфі Ганса, з котрим ти цієї ночі зустрічався. Твоя фотографія? Твої розписки?
— Який Ганс, які розписки? — не здавався Давидяк. — Товариші, мене хочуть загубити безневинно! Це не моя фотографія, не мої підписи.
— Суд установить.
— Що важать оці папірці? — удавав обуреного Давидяк, відводячи погляд від фотографії. — Товариші, ви мене знаєте, я поруч з вами… Так будьте ж свідками… Ви, а не папірці повинні вирішити мою долю!
Сіровол зробив знак рукою — із-за строю нараз вийшли Філінчук і Валя. Вони мовчки підійшли до Давидяка.
— Впізнаєш? — запитав капітан.
Той, усе ще граючи роль невинної людини, глянув на Філінчука, перевів погляд на молодика в кубанці і презирливо скривив губи. Нараз очі його застигли, він увесь напружився: Валя скинула кубанку.
— А-а-а!.. — вихопилось у Давидяка. Він мимоволі позадкував від дівчини, яку бачив вночі в кабінеті Ганса, бачив так само близько, як і зараз. Він упав навколішки, заволав у розпачі: — Товариші, простіть!
— Встати! Товаришів тобі тут немає.
Давидяк підвівся, машинально стріпнув рукою смітинки, що причепилися до штанів. Рот його був напіввідкритий, очі божевільно блукали.
— Так, це правда, що товаришів тут у мене нема. Тому нічого не проситиму. Я вас ненавиджу, ненавиджу!.. Більшовицька наволоч!
— Нікчемний зрадник! — з ненавистю вигукнув хтось із шеренги.
— Я не зрадник, — Давидяк задихався. — Зраджують товаришів, а ви мої вороги… Ненавиджу!
Знявся гул обурених голосів, та Бородань своїм басом покрив усі вигуки:
— Тихо! Хай говорить, що хоче. Наостанок… Обирайте суд із трьох партизанів, бажано рядових бійців.
— Чернецького!
— Горицвіта!
— Ернста Брюнера!
— Суду приступити до роботи!..
ebooksa