Зробивши кілька кроків, Ковалишин зненацька обернувся до бійців, що лишалися на посту, закричав істерично:
— Товариші, я ні в чому не винен! Я чесно… Я разом з вами бив заклятого ворога. Пам’ятайте це!
— Давидяк, не виламуйся! — суворо наказав Сіровол.
— Який Давидяк? — кинув докірливий погляд на нього взводний. — Що за вигадка? Гріхи свої на мене звалити хочете? Не вийде!..
— Ширше крок! — наказав Сіровол.
Коли відійшли трохи, комісар промовив до начальника розвідки, що крокував поруч:
— Пам’ятаєш, капітане, мою суперечку з начштабу про те, кого і як треба приймати в загін?
Сіровол кивнув головою.
— Становище справді складне: фашисти, бандерівці, аківці намагаються грати на національних почуттях. І все-таки наш загін, ця “дружба народів”, як каже Висоцький, міцний, як горішок. У цьому чимала й твоя заслуга. Ти нікого не тягав на допити, нікого не образив недовір’ям, працював спокійно. Інший би наламав дров у такій ситуації. Почався б у загоні розбрат: старі стали б косувати на новоприбулих, українці на поляків, росіяни на українців і на поляків, кожен би бачив в іншому тільки шпигуна. І зотлів би наш загін у зневір’ї і потаємній ненависті. А так міцніє від дня на день.
— Я це розумів. Одна справа пильність, інша — шпигуноманія.
— Золоті слова!
— Але роботи, товаришу комісар, з поповненням додалося, — зітхнув Сіровол. — Може, не одну “голку” доведеться ще витягти з сіна…
— Витягнеш. Набив руку.
Ковалишина привели на ту галявину, де був підло забитий Москальов. Там уже шикувалася друга рота. Голоси обурення прокотилися рядами, коли бійці побачили зрадника, якого воїни довгий час вважали товаришем по зброї.
Сіровол наказав поставити Ковалишина обличчям до строю на тому самому місці, де недавно лежав мертвий Москальов.
Приїхали бричкою Бородань, Петрович і ще якийсь молодик у кубанці.
— Почнемо, комісаре, — сказав Бородань. — Говори ти.
— Товариші! — підняв руку Колесник. — Ми маємо зараз учинити суд над негідником, який за завданням гестапо пробрався в наш загін. Ось він перед вами. Це — колишній командир взводу Ковалишин. Справжнє його прізвище Давидяк, Петро Давидяк, а гітлерівці дали кличку Голка. Ковалишин же — прізвище закатованого ним комсомольця.
— Неправда! — заревів колишній взводний. — Я Ковалишин, комсомолець, мій батько був комуністом-підпільником. Це все вигадка, помилка, товариші! Я ні в чому не винен! Москальов був шпигуном, а на мене хочуть звалити.
— Покажіть йому документи, свідків, — похмуро сказав Бородань начальникові розвідки.
ebooksa