Ганс розкусив карамельку, що хруснула на зубах. Обличчя його спотворила гримаса жаху, але він переміг себе, зловтішно гукнув:
— Привіт, сволота! Я все-таки обдурив вас. Ха-ха! Прощавайте! Йду! Не бачити вам Сташевського живим!
Петрович і Сіровол тривожно перезирнулися. Вони ще не розуміли, придурюється Ганс чи його слова треба сприйняти всерйоз. Першим здогадався Сіровол.
— Здається, прийняв отруту. Жовтенька цукерочка…
— Біжи по лікаря! — гукнув Петрович.
Лікар з’явився за кілька секунд, але лице Ганса вже почало синіти й на губах пухирцями проступала кривава піна. Важке тіло хилилося набік.
— Він щось їв? — спитав Прокопенко.
— Склянку горілки й отаку цукерку, — сказав Сіровол. — Але цукерочка була більша, жовтенька. Дайте йому блювотного.
Лікар подивився на Ганса і з сумнівом похитав головою.
— Не допоможе. Здається, це ціаністий калій — отрута миттєвої дії.
— Приготував, сучий син, носив з собою про всяк випадок, — розгублено промовив Петрович.
— Це я винен, — сказав Сіровол.
— А я де був?
До хати ввійшли Бородань, Колесник, Висоцький.
— То що, хлопці, закругляєтеся? — ще з порога запитав Бородань. — Чого це він? Усе ще спить?
— Отруївся… — ніяково сказав Сіровол.
— І не встигли допитати?
— Допитали, як же, — Сіровол подав командирові протокол.
— Ну й біс із ним! Тягати таке падло з собою… Гадаєте, легко було б його відправити на Велику землю? Морока тільки. Зашморг чи ціаністий калій — хіба не однаково.
— Неув’язка все-таки.
ebooksa