— Капітане, покажіть йому портфель, папки, — попрохав Петрович. — Ваші?
Це був несподіваний для Ганса удар. Широко розплющеними очима дивився на портфель і папки, які йому показував Сіровол. Пробурмотів ледь чутно:
— Холера ясна… Як же так?
— Перейдемо до справи, Сташевський? — сказав Петрович. — Потрібно вияснити деякі деталі. Ми могли б це зробити самі, але не відмовимося і від вашої допомоги.
— Так, я програв, — сказав він по паузі. — Склянку горілки — даватиму показання. Тільки повну склянку!
— Одержите після допиту.
— Одурите… Дай зараз.
— Ніяких вимог. Я вам сказав, після допиту.
Допит тривав понад дві години. Спершу Ганс крутив, “забував” деякі деталі, потім, побачивши, що все це даремно, почав розповідати правду. Після допиту настала блаженна для Ганса мить. Він побачив, як Петрович виймає з валізки літрову пляшку з самогоном, одну з тих, які він приготував для нічної гулянки.
— Наворожила мені циганка — тебе, каже, загубить бубнова дама. Так і вийшло! — Примружившись, Ганс стежив, як наливають самогону в склянку. Все його тіло дрижало. Обома тремтячими рукам взяв склянку, намагаючись не розхлюпати дорогоцінної вологи, знайшов силу пожартувати: — Гадаю, цього разу без отрути? Спритно ви мені цю панночку підкинули. Татуньо, труба з золотом… Ось воно, яблучко! Далеко від яблуні відкотилося…
— Годі молоти, — суворо сказав Петрович. — Пийте!
Але Ганс не поспішав. Склянка в нього в руках, і, як кожен алкоголік, він, передчуваючи насолоду, намагався розтягти це приємне відчуття.
— У давнину був чудовий звичай — перед стратою виконувалось останнє бажання засудженого. Звичайно, це був добрий обід з вином. Але часи змінилися. Зараз розстрілюють голодних, сам так робив…
— Це ви щодо їжі? — покосивсь на нього Сіровол. — Дамо. Тут у вас у валізочці дещо є.
— Ні, ні! — закрутив головою Ганс. — Зранку сала не їм. При мені був слоїчок з м’ятними карамельками. Дайте-но зо дві. Звик закушувати м’ятними. Відбиває запах.
— Дайте йому цукерок… — сказав Петрович.
Сіровол знайшов серед відібраних у Ганса речей круглу металеву баночку, відкрив і підніс Гансові. Той, затамувавши подих, квапливо вибрав одну, жовтеньку.
— Тепер добре… Ваше здоров’я, панове!
Він випив самогон, повільно обітер губи.
— Ну що ж, умів, хлопче, гуляти, вмій і відповідати, — із загадковою усмішкою подивився на присутніх. — Ну от… Тепер усе!
ebooksa