Танки на мосту! Голка в сіні

ХІД КОНЕМ

— Хто? — запитав присутніх командир загону.

— Не будемо відбивати хліба в начальника розвідки, — сказав Колесник, — вислухаємо спершу його міркування.

— Давай, капітане!

— Мене насамперед вражає оперативність їхнього агента… — почав Сіровол.

— Атож! — вигукнув начальник штабу. — Просто дивно, як він устиг повідомити про наш намір.

— Ми розпустили чутку про напад на Дубовляни тільки у вівторок удень.

— О десятій тридцять, — уточнив Висоцький.

— Так, о десятій тридцять ми оголосили про це командирам рот, — погодився Сіровол. — До бійців звістка дійшла, звичайно, пізніше.

— Ввечері, мабуть, знали вже всі, — зауважив комісар. — Значить, ця потайна наволоч мала в своєму розпорядженні добу.

— Менше! — похитав головою Висоцький.

Бородань сердито підняв руку — не здіймати шарварку, говорить Сіровол!

— Я згоден з Іваном Яковичем, агент мав у своєму розпорядженні не добу, а лише ніч. Одну ніч! Припустимо. Вірний написав донесення не вдень, а ввечері, перед тим, як віднести його до поштової скриньки. Очевидно, так воно й було. Але ж не Гільдебрандт повідомив Вірного про своє рішення тої ж хвилини, як прийняв його. Звістка про таємний намір начальника гестапо дійшла до Вірного кружною дорогою. Отже, маємо всі підстави припускати, що Гільдебрандт одержав повідомлення свого агента вранці чи навіть над ранок.

— Отуди к бісу! — Бородань здивовано оглянув товаришів. — Що ж це виходить?.. Хто відлучався з підрозділів минулої ночі?

— Двадцять три чоловіки — ті, що були призначені у групи спостереження й на чати. Більше ніхто з хлопців надовго не відлучався. А щоб передати донесення, треба зробити туди й назад щонайменше кілометрів тридцять. Це п’ять годин ходу. Отже, я міркую, що в їхнього агенту або ж є рація, або помічник із місцевого населення. А можливо, і те, й інше.

— Накриємо гада!

— А як не накриємо, Василю Семеновичу?