Всі здивовано глянули на Сіровола: кокетує начрозвідки чи страхується про всяк випадок.
— Ну що ж, тоді… тоді, брат, доведеться шукати іншу людину на твоє місце, — сказав командир загону, розчісуючи пальцями бороду.
— Не лякай його, — всміхнувся комісар. — Сіровол набиває собі ціну.
— Не розумію вас, капітане, — відірвав очі від карти начштабу. — По-моєму, ми можемо розраховувати на успіх. Усе вже, як кажуть, витанцювалося. Ваш план виявився… Одне слово, виправдав себе.
— Я про інше, товариші, — сказав Сіровол, який явно не взяв до уваги погрози Бороданя. — Невдалий варіант не виключається. Принаймні на якийсь час. Ви це прекрасно розумієте… Але припустимо, що ми завтра ж зможемо встановити, хто саме засланий до нас Гільдебрандтом. Та постає питання: чи варто його відразу накривати?
— А що з ним робити? Може, призначити до тебе помічником?
Начальник розвідки ствердно кивнув головою.
— Приблизно так, помічником… Не офіційно, звичайно.
— Хо-хо! — пожвавішав Колесник. — Щось оригінальне.
— Давай, капітане. Ми від хороших ідей не відмовляємося.
— Іван Якович має рацію: зараз ворожому агентові проникнути в загін не так уже й важко. — Помітивши, що командир і комісар хочуть йому заперечити, Сіровол квапливо продовжував: — Ні, ні, товариші, я не хочу торкатися питання, кого та як приймати в загін, як перевіряти. Це окрема тема. До речі, щось на зразок анкет доведеться-таки завести. І я прошу виділити спеціально для цього надійну людину. Нехай веде кондуїт.
— Дамо! — погодився Бородань. — Заводь канцелярію. А зараз викладай свої геніальні плани.
— Мої міркування прості. Якщо ми виявимо шпигуна й ліквідуємо його, Гільдебрандт негайно подбає про те, щоб заслати до нас нового, або включить у гру запасного, якщо такий уже прижився в нашому загоні. То чи варто завдавати зайвої мороки гауптштурмфюреру? Може, простіше зробити так: хай агент навіть після того, як ми взнаємо його, сидить собі до часу в загоні й допомагає нам водити за ніс свого шефа.
— Значить, передбачається завести в себе в загоні свою, так би мовити, ручного шпигуна, — засміявся Колесник.
— Так можна й догратися… — похитав головою Бородань.
— Залежить, як грати, — заперечив Сіровол. — У нас усе-таки буде зайвий козир. Подальші події повинні розгортатися так. Завтра вранці ми повідомляємо командирів рот, що напад на Дубовляни відміняється. Мовляв, замість Дубовлян готується операція проти Кружно. І на день пізніше — в ніч із суботи на неділю. Треба, щоб агент устиг повідомити свого шефа про зміну наших планів. Отут-то й слід простежити за поведінкою декого. Тільки дотримуючись надзвичайної обережності! В агента не повинно виникнути й гадки, що його запідозрюють. А що зробить Гільдебрандт, одержавши нове повідомлення?.. Давайте подумаємо. Ну, як би вчинили ви, Василю Семеновичу, на місці гауптштурмфюрера?
Бородань пробурмотів щось на адресу начальника гестапо і його мами, але все ж почав розмірковувати вголос:
— Напад на Дубовляни було намічено на п’ятницю. Так. так… Одержавши нове повідомлення, я б усе-таки з обережності організував засідку в Дубовлянах, а потім, переконавшись, що агент не збрехав, швидко перекинув би основні сили в Кружно.
Комісар і начштабу рішуче підтримали командира.
— І я так вважаю, — стримано всміхнувся Сіровол. — Тим паче, що шеф не має підстав не довіряти своєму агентові, який досі надсилав досить точну і своєчасну інформацію про наші наміри… Як же розвиваються події далі? Ми націлимо роти на Кружно, підійдемо до нього на п’ять, припустимо навіть, на три кілометри і в останній момент звернемо на Дубовляни. В останній момент, щоб агент, навіть коли він користується рацією, не встиг передати нового повідомлення.