Сіровол мовчав. Гарячково перебирав у пам’яті різні варіанти й бракував їх один за одним. У потилиці знову з’явився легкий біль. Яку, яку ще пастку можна придумати для гауптштурмфюрера? Психологічну… Це начштабу правильно визначив. Стоп! Здається, підійде.
— Товариші, а якщо завтра з Кружно зникне який-небудь поліцай? Зникне, припустимо, за досить загадкових обставин?
— А що це дасть? — не зрозумів комісар.
— Особисто мені — клопіт з організацією викрадення, а начальникові гестапо — впевненість, що ми затіваємо проти Кружно щось серйозне.
— Але поліцай повинен бути не якийсь там замухришка, а довірена в фашистів, добре поінформована людина, — визнав за потрібне уточнити Висоцький.
— Візьмемо караульного начальника або щось у цьому роді.
Комісар лукаво глянув на начштабу.
— В такому ділі наші два німці можуть придатися…
— А що, капітане, комісар добре радить, — зрадів Бородань. — Посилай Зарембу, а з ним Ернста і Карла. Вони серед білого дня будь-якого поліцая заарканять. Командир загону поклав долоню на карту. Це означало, ідо він прийняв рішення.
— Так, тепер начебто все на місці. План начрозвідки приймаємо. В основному! Питання про напад на Дубовляни буде вирішено залежно від того, як складіться обставини. Начальникові штабу розробити операцію. Головний удар — проти станції і складів. Виділяється група для обманного маневру в район костьола й казарми. Вони починають першими. Хай здіймуть якомога більший гамір… Командирам рот наказати готуватися до операції проти Кружно. Кожна рота висилає в район операції невеликі розвідгрупи. Завдання — пильний нагляд і вивчення обстановки в місті й навколо нього. Комісар проводить у ротах бесіди про пильність. У загальній, звичайно, м’якій формі. Начальникові розвідки вести активне спостереження за Дубовлянами, одночасно пустити чутку про напад на Кружно. Стежити за кожною людиною. Кого тобі в помічники дати?
— Я просив би Федосенка.
— Он як! Кращого підривника захотів? Не вийде. Когось із поранених бери. Хоча б того ж самого Москальова.
— Ні, Москальов не підходить.
— Чому? — здивувався Бородань. — Він же виявився справжнім героєм, радистку врятував. Не розумію.
— Є одна неясність у Москальова, — зітхнув Сіровол. — Незрозуміло, як це трапилося, що поліцай їх не помітив.
— Але ж Шиліна підтверджує.
— Шиліна каже, що поліцай їх бачив. Бачив і пройшов мимо… Чудеса! А мені вірити в чудеса не дозволяється.
— Гаразд, — сказав начштабу, — тоді беріть Коломійця, Художника.
Сіровол з сумнівом похитав головою.
— А чим поганий Художник? — сказав Бородань. — Хай веде канцелярію. Він твою абракадабру відразу схопить. Начштабу, завтра о п’ятій нуль-нуль Художника до начрозвідки. Все? Тоді, як кажуть, по конях, друзі!