— Тут… — зігнавши люб’язну усмішечку з обличчя, суворо відповів Заремба. — Мені точно відомо, що один з мешканців Кружно переховує єврея-ювеліра, який зберігає дорогоцінності м валюту найбагатших євреїв Варшави. Запитання — потім. А зараз я хочу знати: в принципі ви згодні мені допомогти? Вся здобич — навпіл. Ви лише посприяєте мені з виїздом звідси. То як?
— Я згоден, — квапливо кивнув головою пан Стахурський.
— Не поспішайте! — застережливо підніс руку Заремба. — Вам треба все зважити. Успіх нашої справи залежить від рішучості в діях і дотримання цілковитої таємниці. Якщо німці хоч щось довідаються про коштовності… Гадаю, ви все розумієте, пане Стахурський? Німці не люблять ділитися золотом, що потрапляє їм до рук, і вміють усувати конкурентів. Була людина — нема людини. Ви мене зрозуміли, пане Стахурський?
— Я ж сказав… — засовався на стільці писар. — Я розумію…
— Прошу ще раз підтвердити.
— Я згоден, можете на мене покластися. Слово гонору!
— Тоді не будемо гайнувати часу, — рішуче промовив Заремба, підводячись з-за столу.
За кілька хвилин вони вийшли з корчми. Обличчя Заремби від випитого коньяку розчервонілося і сяяло від задоволення, писар, навпаки, був блідий і нервово покусував губи. Вони відразу ж звернули ліворуч на вулицю, що вела до північної околиці містечка, й тут Заремба помітив у натовпі Пивовара, що подавав йому якісь застережливі знаки. Заремба мовби ненароком озирнувся й побачив двох поліцаїв, що йшли позаду. Обличчя одного здалося йому знайоме. Він напружив пам’ять і згадав, що колись шмагав шкіряною рукавичкою точнісінько таку фізіономію. Так, це був той самий поліцай, в якого рік тому назад у Ковелі просто на вулиці серед білого дня він відбив затриманого партизана. Тоді Заремба був одягнений в мундир обер-лейтенанта… Отже, Пивовар тривожиться недарма. Очевидно, битий ковельський поліцай давно вже стежив за дверима корчми, в якій зник колишній “обер-лейтенант”. Треба гадати, поліцая не дуже-то збентежило те, що Заремба вийшов із корчми у супроводі старшого писаря, і він ладен був піти на все, аби лишень затримати “партизанського перевертня”.
Здійснення добре продуманого плану зривалося, причому майже в останній момент. Ернст і Карл уже “прогулювалися” десь попереду і лиш чекали, коли їм буде подано знак “заарештувати” писаря і його підозрілого знайомого. Дуже не хотілося Зарембі повертатися в загін, не виконавши завдання. Він розумів, без шуму тут не обійдеться, а шанси на успіх невеликі. Все залежало від того, коли поліцаї, що йдуть позаду, зважаться зупинити їх. Якщо це станеться на околиці містечка, там неважко буде розправитися з двома глевтяками, а якщо за хвилину — другу…
Вже пройдено майже всю базарну площу, попереду крива вулиця. Нею простують двоє німецьких солдатів. Це — Ернст і Карл. Пан Стахурський озирається, але, здається, нічого не помічає. Звичайно ж, думки його повністю поглинуті “камінцями”. По бруківці гримлять колеса, якась підвода наздоганяє їх.
— Руки вгору!
Пан Стахурський здригнувся, наче вжалений, обернувся й, побачивши своїх поліцаїв, що націлили карабіни на його компаньйона, обурено, закричав на них:
— Що ви робите, йолопи? Подуріли?!
Заремба, встигнувши вихопити з-за пояса пістолет, також обернувся до поліцаїв. Він побачив, що кіньми править Пивовар, і, вмить оцінивши ситуацію, вистрелив у ковельського поліцая. Другий кинувши карабін, шмигнув у браму. Заремба згріб обіруч сторопілого Стахурського, кинув на підводу позаду Пивовара й, підібравши обидва карабіни, скочив на підводу сам.
— Жени!
Один із карабінів упав на землю, але Заремба помітив це лише тоді, коли зброя опинилася в руках поліцая, що вибіг із брами. Заремба почав стріляти по ньому з пістолета, але в цей час пан Стахурський, що, здавалось, онімів від страху й не подавав ознак життя, раптом рвонувся з підводи. Намагаючись затримати його, Заремба встиг ухопитись за сумку, та ремінець тріснув, сумка лишилася в руці партизана, а писар ляпнувся на бруківку. Майже тої ж миті куля прошила праве плече Заремби, й він зрозумів: будь-яка затримка може стати фатальною для всієї групи.
Підвода з грюкотом котилася вулицею, кулі свистіли над головами Заремби й Пивовара. Ернст і Карл, зрозумівши, що відбувається, почали стріляти в бік базару, прикриваючи товаришів.
Хвилин через десять усі четверо, залишивши підводу, зникли в лісі.
Сіровол негайно доповів командирові загону про те, що трапилося з групою Заремби в Кружно, й показав документи, які були в сумці старшого писаря кружнянської поліції. Побачивши карту з позначеними пунктами, де встановлювалися денні й нічні пости, графік несення караульної служби, платіжну відомість із повним списком поліцаїв, Бородань крекнув і потер руки від задоволення.
— Це навіть краще, ніж сам писар. Тепер Гільдебрандтові буде про що подумати. Адже йому стане відомо, які документи були в сумці, викраденій нами. Знаєш, капітане, мені починає подобатись твій план… Дуже подобатися! Тільки треба ще раз усе продумати. Клич комісара й начштабу, спробуємо разом зазирнути в душу гауптштурмфюрера. Що в цій темній душі зараз робиться?
ebooksa