— Хе-хе, тобі вже все ясно, а мені — ні. Що ти скажеш, якщо другий Когут також упізнає на фотографії свою матір?.. А може, дочка бабусі Марти й мати Андрія Когута схожі одна на одну, спільний тип? Не буває?.. Йди по фотографію, над нею ще ж попрацювати треба.
Коли помічник приніс фотографію, капітан обережно підпалив запальничкою нижній ріжок, відразу ж погасив вогонь пальцями й обмастив сажею зворотний бік.
…При появі Когута-другого повторилася та ж сама сцена. Була в нього та ж стривоженість у очах, він так само спершу назвав себе Андрієм Когутом, потім збентежно виправив себе, так само з болем у голосі сказав: “Так, мама…” — і квапливо простяг руку до фотографії.
В цей момент, не відриваючи очей від “близнюка”, Юрко мимоволі затамував подих. Здається, з його начальником відбулося те ж саме. Когут-другий розгублено закліпав очима. Він дивився на фотографію здивовано, навіть злякано. Покрутив її в руках і, проковтнувши клубок, що став у горлі, сказав рішуче:
— Н-ні, це не мама. Це помилка.
— Як? Не може бути! Всі сусіди…
— Ні, це не моя мати, — відсуваючи від себе руку з фотографією, заявив хлопець. — Хто міг таке сказати?
— А може, тітка?
Когут ще раз подививсь на фотографію й відповів зневажливо:
— Ні, ні! Це якась незнайома жінка. Ніколи не бачив.
Сіровол сказав, що йому прикро, бо хлопці, видно, помилилися, принесли не ту фотографію, що він усе з’ясує. На цьому розмову було закінчено, й Андрій Когут пішов.
— Ну, ось, Юрчику, здається, розрахувалися з твоїми “сіамськими близнюками”. — Очі Сіровола лукаво блищали, він ледве стримував свою радість. — Можеш викреслити Когута-другого з кондуїту.
Юрко з задоволенням виконав наказ свого начальника. Він завжди радів, викреслюючи кого-небудь з “кондуїту”.
Сіровол пішов у штаб і повернувся лише надвечір. Він сказав Юркові, що бачив Москальова й той дав зрозуміти: ніяких новин у нього поки що немає.
— Товаришу капітан, а за Когутом-першим треба б установити нагляд, щоб часом…
— Уже зроблено, товаришу Коломієць! — жартома відрапортував Сіровол, затим примружився й сказав несподівано: — А ти, Юрко, віщун… Можеш угадати, які події відбудуться за найближчу добу?
Це було сказано явно неспроста. Стиснувши губи, Юрко пильно дивився в очі своєму начальникові й з того, як весело застрибали в них бісики, зрозумів, на що той натякає. Спитав ледь чутно:
— Літаки прилетять?
— Так, — тихо, в тон йому відповів капітан. — Нашого полку прибуде. Начувайся тоді, Гансе…
На цей раз усе було зроблено тихо, чітко й гладко.