— Пір’їнка, — сказав він, показуючи Сіроволові те, що було затиснуте в його пучках. — Голубина, видно. Причепилася…
Пір’їнка… Юрко Коломієць, побачивши її, так злякався, що аж у грудях похолонуло. В першу мить він не міг зрозуміти, що з ним діється, в чому причина страху, який так несподівано охопив його. Невже ця пір’їнка? Ні, те, що саме Ковалишин знайшов її на рукаві Москальова… Чомусь він і стріляні гільзи знайшов, і олівчик, і папірець. А тепер ось і пір’їнку на рукаві мертвого. І вона здавалась Юркові чимось зайвим, штучним, тому що одного разу… “В лісі чого не наберешся…” Отаку саму пір’їнку-пушинку здійняв тоді Селіверстов з рукава Ковалишина.
Юрко потер обличчя руками. Очевидно, ніхто не помітив його стану. Що ж до Сіровола, то в ці хвилини він не звертав уваги на свого помічника. З дивним виразом на обличчі капітан уважно оглянув галявину й раптом, розмахнувшись, з усієї сили жбурнув гільзи в кущі.
— Досить! — рішуче й сердито заявив капітан. — Ні в чому ти, Ковалишин, не винен. Звичайно, якби живим його захопив, було б краще. Але й так спасибі, що не випустив. Марченко, шуму зчиняти не треба. Поховайте Москальова, скажіть, що вбито випадково, через непорозуміння. А ти, Ковалишин, не переживай. Молодець!
Очевидно, щось згадавши, Сіровол замислився, а потім додав, дивлячись на Ковалишина:
— Підбери двох надійних хлопців. Можливо, підеш на завдання. Є одна серйозна справа…
— Коли? — явно зрадів взводний.
— Може, навіть цієї ночі.
Юрко, за наказом капітана, склав речі вбитого в клітку. Обгорнув її плащ-палаткою, й вони поїхали до хутора.
Як тільки стежка вивела на путівець, Юрко натиснув педалі й, порівнявшись з начальником, глянув на нього:
— Не треба б Ковалишина на таке відповідальне завдання посилати…
— Чому це? — голос Сіровола звучав байдуже.
— Я навіть у кондуїт заніс би його про всяк випадок.
— Он як! — зацікавився начальник розвідки. — Свого взводного запідозрив… Підстави? Помітив щось? Цікаво…
Юрко квапливо, збиваючись і червоніючи, почав розповідати про те дивне почуття, яке охопило його, коли він побачив затиснуту в пучках у Ковалишина пушинку, й про те, що Селіверстов кілька днів тому здійняв таку саму пір’їнку з рукава взводного.
Сіровол, який спершу слухав дуже уважно, під кінець розповіді почав скептично кривити губи.
— Це все?
— Все… Я про всяк випадок…
— Замало, щоб запідозрити такого командира. Містика якась: відчув, злякався, якийсь спогад майнув у голові… Хоча я не забороняю — візьмися за Ковалишина, проаналізуй всі факти, спробуй знайти інші можливі докази на користь другої версії загибелі Москальова. Припустимо, Ковалишин застрелив його з якоїсь іншої причини…
— З якої? — вихопилось у Юрка.
ebooksa