— Покажи, де клітка! — наказав Сіровол.
Розгортаючи кущі, Ковалишин поліз у зарослі, Сіровол та Коломієць — слідом за ним. Скоро вони побачили на землі клітку з густо заплетеними дротом стінками й відчиненими дверцятами. Сіровол підняв клітку й помітив під нею якийсь згорток. Це була старенька плащ-палатка.
— Так! — мовив спохмурнілий начальник розвідки, передаючи клітку й розгорнену плащ-палатку Юркові. — Де він?
— Он лежить… — Ковалишин показав на галявину.
Лише зараз Юрко побачив метрів за сорок спину Москальова.
— Звідки стріляв, пам’ятаєш? — обернувся до Ковалишина капітан.
— Звичайно. Он від тієї осики. А його куля просто в стовбур осики влучила. Поруч пройшла…
Сіровол підійшов до деревця, оглянув білу рвану рану на його стовбурі, нахилився й підняв з-під ніг стріляну гільзу.
Підійшли до вбитого, що лежав, уткнувшись обличчям у траву, злегка підтягши під себе праву ногу. Кепка, одягнена козирком назад, утрималась на голові. Пістолет лежав поруч. Капітан підняв пістолет, наказав перевірити кишені забитого.
Знайшли у них небагато — тоненький зшиток, на перших сторінках якого були записані популярні пісні, набір для гоління, шматочок мила, зубну щітку, наполовину зіструганий олівець. Усе це було у внутрішніх кишенях піджака, а з правої, зовнішньої, Ковалишин дістав ще один маленький хімічний олівець та кілька аркушиків цигаркового паперу. Юрко відстебнув від ременя саморобний футляр з фінкою.
— А він же не палив… — сказав Ковалишин, розглядаючи папір і гостро заструганий олівець.
— Не інакше — донесення на цигарковому папері писав, — висловив припущення Марченко.
Юрко подивився на труп Москальова із змішаним почуттям жалю, туги й огиди. Він до останньої хвилини вірив, що все, розказане Москальовим, — правда, співчував йому і тепер не знав, що думати. Треба було вірити фактам, а факти говорили про те, що саме Валерій Москальов користувався голубиною поштою. Кухальський говорив, що останнім разом на голові в людини, що приходила по голубів, було щось схоже на кепку, одягнену козирком назад. Старий говорив про плащ чи накидку — ось вона, плащ-накидка, під якою легко сховати клітку. І розповідь переляканого Ковалишина… І все ж не хотілося вірити фактам, не вкладалося в Юрковій голові, що Валерка виявився такою підступною людиною й відплатив їм за довір’я чорною зрадою.
— Ось гільза, — Ковалишин нагнувся, підіймаючи стріляну гільзу. — Це його… Від пістолета.
Сіровол узяв гільзу без особливого інтересу, подивився на вбитого й сказав гірко:
— Ех, Москальов, Москальов…
— Мовчить… — похмуро підтвердив Марченко. — Все забрав із собою в могилу. Треба було тобі, Ковалишин, по ногах його. Погарячкував ти.
Ковалишин знову винувато розвів руками.
— Погарячкував… Я хотів спершу чергу поверх голови дати, а воно… Ще якби він не стріляв у мене…
Несподівано Ковалишин нагнувся й, бридливо кривлячи рот, здійняв із рукава вбитого щось біленьке.
ebooksa