— Це я від тебе хотів би почути, адже пушинка не мене, а тебе злякала… — посміхнувся Сіровол. — Тільки одна умова: розробляти свою версію будеш у вільний від основної роботи час. До речі, візьми-но ці гільзи, може, здадуться…
І начальник розвідки висипав на долоню здивованого помічника чотири стріляних гільзи. Без сумніву, це були ті ж самі гільзи, які знайшов на галявині Ковалишин. Виходило, капітан обманув усіх, удавши, що кидає гільзи в кущі. Навіщо здався йому цей фокус, як розуміти його слова “може, здадуться”?
— Товаришу капітан, але ви не пошлете Ковалишина на завдання, притримаєте?
— Чому? — здивувався Сіровол. — Піде Ковалишин і виконає все так, що й комар носа не підточить, — капітан прикро скривився й додав: — Ох, Юрко, Юрко! Служба в нас весела — крути перед очима загадкові малюнки, перевертай їх догори ногами. Сам же казав, що часом корисно так робити…
Сіровол скоса глянув на свого помічника й несподівано якось по-хлоп’ячому весело й лукаво підморгнув йому.
ДОЧКА БУРГОМІСТРА
На короткій таємній нараді було тільки двоє — командир загону, Петрович, який прибув із Великої землі на підмогу Сіроволові, й Сіровол.
— От що, хлопці, — звернувся Бородань до присутніх, — загін не може далі залишатися в цьому районі. І так затримались. Нас не чіпають, але це тиша перед бурею. Бандерівці готуються…
— Всі готуються, — підтвердив Петрович. — І німці, й бандерівці.
— Є дані, що й аківці[1] щось задумують, — додав Сіровол.
— Значить, треба відходити й завдавати ударів там, де нас не чекають. А чого ви зволікаєте? Сіровол майстер тягти кота за хвоста.
— Василю Семеновичу, це не капітан, а я тягну — признався Петрович. — Операція потребує ретельної підготовки.
— Скільки часу вам ще потрібно?
— Днів зо три — чотири.
— Багато. Не можу ризикувати загоном. Накриють!
— Не так просто, — сказав Сіровол. — Четверта рота…
— Четверта рота ще не набула належної форми. Я повинен знати, задля чого тримати тут загін. У вас секрети завелися, шепочетесь між собою день і ніч, а я ні чорта не знаю. Може, ви й мені вже не довіряєте?
— Не було чого доповідати, все ще в стадії підготовки. Знаєте приказку: не кажи гоп, поки не перескочиш.
— Мені не треба гоп, ви скажіть, куди стрибати збираєтесь.
Петрович загадково глянув на Сіровола.
ebooksa