— Доведеться розповісти. Василю Семеновичу, ми вирішили… Власне, для цього нас із Валею й прислали сюди, коли ви повідомили про появу Ганса. Ми вирішили захопити пана Сташевського живцем.
— Не так-то просто! — недовірливо гмукнув Бородань. — Хто це зробить?
— Валя.
— Загубите дівчину… — обурився командир загону. — Ганс — хитрюща бестія. Ви самі казали: колишній начальник поліції, досвідчений провокатор, командира партизанського загону удавав із себе, багатьох круг пальця обвів, а ви до нього дівчину посилаєте. Та він же її відразу розкусить!
Петрович вислухав Бороданя з сумною усмішкою.
— Ви не знаєте однієї обставини. Валя — дочка друга Сташевського, колишнього бургомістра. Він добре її знає.
— Валю? — Бородань аж сахнувся. — Як же так? Батько..
— Уявіть, — хитнув головою Петрович. — Батько — негідник, а його дочка — комсомолка, палка патріотка, відважна розвідниця.
— Все одно не можна ризикувати. Для чого він вам живий? Коцнем з засідки та й баста! А на Велику землю повідомимо, що вирок, винесений радянським судом цьому перевертню, виконано.
— Сташевський багато знає. В його руках велика агентурна мережа.
Командир недовірливо й скрушно похитав головою.
— Ох, ця агентура… Ви мені скажіть, хто такий Москальов? Виходить, він і був головним шпигуном? Сіроволе, чого ж мовчиш?
— Поки що не можу сказати певно, — неохоче відповів капітан.
— Отже, він усе брехав? Чи заплутався, хотів і нашим і вашим?
— Можливо. Незабаром усе з’ясується.
— Це я вже давно чую: “незабаром”, “треба вияснити”… Тут нова наша радистка приходила, яку він урятував. Передала оцього листа. Він нібито їй за день до загибелі дав, щоб після війни переслала його рідним, якщо з ним щось трапиться. Прочитай-но!
Сіровол узяв з рук командира трикутник, розгорнув його й прочитав уголос:
“Дорогі тату, мамо, Андрійку, Вірусю! Я не писав вам тому, що був у полоні. З великими труднощами й бідою вирвався звідти й зараз перебуваю в партизанському загоні. Воюю добре, не шкодуючи сил для наближення перемоги над ворогом, і мрію живим дочекатися кінця війни. Але на війні всяк буває, і якщо не повернусь до вас, то знайте: ваш Валерка загинув як чесна радянська людина. Зостаюсь ваш Валерій Москальов”.
— От і зрозумій його… — сказав Бородань. — Може, навмисне так написав? Мовляв, я на підозрінні, лист радистка передасть начальникові розвідки, той прочитає й повірить.
— Швидко все з’ясуємо, Василю Семеновичу… — відповів Сіровол, згортаючи листа трикутником. — Листа візьму. Боюсь, що Москальов у мене на сумлінні.
ebooksa