— Мені небагато, — попереджуюче підняла руку дівчина. — Отак. Досить, досить! — Вона закрила долонею склянку. — Так, це для мене несподівана й радісна зустріч. Я в такому тяжкому становищі. Мені потрібна допомога або хоча б дружня порада. Голова кругом іде від думки: що ж далі?
Дівчина ледве стримувала сльози.
— Валю, що ти? — Ганс підсів ближче, поклав руку їй на плече. — Я допоможу, як же! Я маю можливість. Все буде зроблено. Повір! Ну, вип’ємо.
— Зачекайте, — майже плачучи, сказала Валя. — Я вип’ю, вип’ю. Але спершу хочу про справу. Вислухайте мене. Я можу говорити з вами відверто?
— Ну що ти, звичайно! — Ганс неохоче поставив свою склянку на стіл і, ніби бажаючи заспокоїти дочку друга, обійняв її, легенько притиснув до себе.
— Казимире Карловичу, я боюся Німеччини, боюсь свого майбутнього. Коли б ви знали, що я витерпіла в дорозі! Жах! Офіцери, солдатня — нахабні, зухвалі, всі чіпляються… Ні, не про це, не це головне. Казимире Карловичу, ви впевнені, що німці перемажуть? Скажіть? Тільки правду.
Дівчина відхилилась і з наївною вірою простодушної дівчини подивилась у вічі Гансові.
— Це може сказати тільки бог, — усміхнувся Ганс. — Я все-таки надіюся, впевнений навіть…
— Ви кажете неправду або заспокоюєте себе, — розчаровано вимовила Валя. — Ви такий самий ідеаліст, як і мій тато. Такий самий! Тато всього себе віддавав Німеччині, був найвідданішим слугою, і ось результат — він загинув, а його дочка… — І цього разу Валя зуміла отримати сльози, лише висякалася в мереживну хустинку й промовила з почуттям: — Я ненавиджу комуністів, я готова мститися за батька.
— Можу надати тобі таку можливість, — з тією ж блудливою усмішкою сказав Гана
— Пошлете до партизанів? — вороже глянула на нього Валя. — Дякую. Я не хочу бути марною жертвою. Давайте вип’ємо.
— О! — радісно вигукнув Ганс. — Це по-моєму. На брудершафт?
— Боже мій! — швидше схвально, ніж осудливо сказала дівчина. — Ви анітрохи не змінилися, Казимире! Такий самий невиправний ловелас, зальотник.
— А хіба це так уже й погано для мужчини в моєму віці? — лукаво спитав Ганс.
— Так, ви непогано збереглися, — критично оглянула його Валя й усміхнулася кутиком рота. — Вам більше п’ятдесяти не даси…
— Що-о-о? — Стілець під Гансом затріщав. Він ладен був образитися, та, вловивши лукаві вогники в очах дівчини, зрозумів жарт і заіржав. — Ти свиня, Валюхо, ти просто чарівне поросятко. А для покарання я тебе з’їм. Частково. Одну шинку… Хоча б оцю.
Валя вчасно відхилилася, злегка вдарила його по руці.
— Фе! — сказала вона. — Такі порівняння… Недарма, коли ви були начальником поліції, вас називали людоїдом.
Жарт сподобався Галсові, він засміявся, цокнувся з дівчиною й, склавши товсті губи дудочкою, вилив горілку в рот. Випила й Валя. Проте горілка не поліпшила настрою дівчини. Валя знову стала серйозною, сумною.
— Казимире Карловичу, треба рахуватися з реальністю: війну програно, наші надії не виправдались, нам треба думати про нових господарів.
ebooksa