Ганс здригнувся — ця дівчина відгадала його потаємні думки. Але відверто говорити з нею він не буде. Інша справа… Несподівано, без зв’язку з попереднім, Валя спитала, уриваючи думки Ганса:
— Ви не могли б забезпечити мене справжніми радянськими документами? Звичайно, на інше ім’я. І придумати якусь хвилюючу біографію?
— Нащо тобі?
— Хочу повернутись…
Підозріливість була чи не головною рисою характеру Ганса. Він насторожився.
— Це не так просто. Що тебе тягне туди?
— Сказати правду? — після деякого вагання запитала Валя.
— Звичайно.
Дівчина дістала з кишені стареньку металеву пудреницю з розбитим дзеркальцем і вийняла з неї замшевий мішечок.
— Тато не був стопроцентним ідеалістом. І він любив мене. Правда, між нами не було згоди у всьому. Через маму. Він був такий самий бабій, як і ви, й на цьому грунті між нами виникали конфлікти. Та він любив мене. І от коли почався відступ… Правда, ми сподівалися тоді, що це тимчасове явище й німці знову будуть наступати. Ось тоді тато в моїй присутності закопав за містом у березовому гайку шматок труби, з яку було вкладено кілограмів зо три золота — монети, персні й кілька великих діамантів. Не питайте, не знаю, де і як він дістав усе це. Певне, брав хабарі, а може й… Вас це не повинно дивувати. Але труба лишилася там, у гайку… Спершу я сподівалась, що повернуся, коли німці знову почнуть наступ, потім шкодувала, кусала пальці, а тепер розумію, що однаково не змогла б утримати цього багатства — в мене відібрали б його під час обшуків у дорозі або просто б украли. Я захопила тільки оці два камінчики. Точно не знаю, здається, в кожному з них по чотири — п’ять каратів. Це все, що я маю.
Дівчина дістала з торбинки два гранених камінчики, що заіскрилися при світлі свічки, показала їх Гансові.
— Я не маю ілюзій, що чекає в Німеччині таких, як я. А що буде, коли туди прийдуть червоні? Ні, краще зараз повернутись. Але тільки під чужим ім’ям… Я здібна, буду вчитися, закінчу інститут. Викопаю цю грубу й заживу собі. Ну, а коли хтось інший завоює Росію — я багата людина, можна буде щось розпочати.
Ганс налив собі горілки й випив одним духом.
— Ось що, дівчинко, — сказав він суворо. — Я тобі все це влаштую. Чуєш? І документи, й залізну легенду. Не страшно буде ніяких перевірок — ніхто не підкопається… — блудлива посмішка ковзнула по його губах. — Як-то кажуть, послуга за послугу. Покійний Петро Трохимович брав хабарі, то чому б і мені не взяти?
— Будь ласка, — дівчина простягла йому долоню, на якій лежали діаманти.
— Ну, що ти, Валюшо! Грабувати дочку друга…. За кого ти мене маєш? Я візьму хабара натурою. — Він оглушливо зареготав, обхопив дівчину, притиснув її до себе.
У двері зненацька постукали. Ганс кинувся до виходу, повернув ключ і відчинив двері. У коридорі стояв поліцай.
— Що таке, Філінчук?
— До вас прийшли.
— Хто?
ebooksa