— Я все пам’ятаю і все зроблю. Можеш на мене покластися. Вважай, що труба з золотом у тебе в кишені. Вчися, старайся, висувайся, будь передовою, ну, а коли хто-небудь прийде від мене… Ні, не зараз, а в майбутньому. Ми потім про все детально домовимося, а зараз… Іди до мене, поросятко, я так стужився за жіночою ласкою.
Валя глянула на стіл. Самогону в кварті помітно зменшилось. Виходить, Ганс під час розмови з Голкою встиг прикластися до склянки. Дівчина суворо стиснула губи, але тут же глузливо посміхнулася.
— Пане Ганс, ви справді стужилися за жіночим товариством? На жаль, ви не герой мого роману. Та й навіщо я вам здалася? Хочете, я познайомлю вас з молодою вродливою дівчиною? Навіть з двома.
— Хитруєш, дитинко? — Обличчя Ганса стало холодне, жорстоке. — Даремно…
— Я кажу правду. Дві чудові дівчини, обидві росіянки, біженки. Одна дочка поліцая, друга була одружена з італійським офіцером. Вони в жахливому становищі, працюють санітарками в лікарні. Уявляєте?
— В якій лікарні.
— Тут, у Княжполі, де я лежала. Мені їх так жаль… Допоможіть їм, Казимире Карловичу, подаруйте щось з одягу. Вони так обносилися, аж жаль дивитися. Такі гарні обидві.
— Повії якісь? — недовірливо буркнув Ганс.
— Та ні ж! Милі, хороші дівчата. Так склалася доля.
— Будуть маніжитися так, як ти…
— Ах, Казимире Карловичу, вони будуть тільки раді! — така солідна, владна людина. Якщо ви їм допоможете, будете їх захищати… Зачекайте, я маю фотографію однієї з них.
Наморщивши чоло, Валя порилася в кишенях, затим відкрила торбинку й, відсунувши пляшку, що лежала там, дістала фотографію із загнутими й потрісканими ріжками.
— Що там у тебе? Граната? — спитав Ганс, беручи подану йому фотографію.
— Так, граната — пляшка самогонки-калганівки, — без тіні збентеження відповіла дівчина. — Ви здивовані? Купила в “Утісі”. Хотіла понести до лікарні й випити з дівчатами… — Вона сумно похитала головою. — Так-так, Казимире Карловичу, я випиваю потроху… Що вдієш? Почала з того дня, коли довідалася, що тата повісили. Боюсь, аби не стати алкоголічкою.
Він витріщив очі на фотографію. Це був так званий “інтимний” знімок — юна красуня, прикриваючи груди хутром чорнобурки, кокетливо демонструвала свої гарні голі плечі.
— Це Ніна, — сказала Валя. — Італієць був безтямно закоханий у неї. Звичайно, зараз вона не така гожа, але дуже-дуже приваблива. А Маша іншого типу — пампушка, величезні чорні очі, ямочки на щоках. Оце вже справжнє поросятко. Та ще й чудово співає. А можна їх сюди привести? То нічого, що гестапо?
— Де вони живуть?
— При лікарні, у флігелі-ізоляторі, де я лежала.
Гансові очі повеселішали. Він прикидав, як би краще організувати зустріч. Вести дівчат сюди в кабінет йому не хотілося, бо цей кастрат Белінберг не пропустить нагоди накапостити йому й завтра ж подзвонить Борцелю.
— А якщо ввалитися туди до них?
ebooksa