— Чоловік. Назвав себе Голкою.
— Голка? — перепитав Ганс. Він трохи розгублено оглянувся на дівчину й наказав поліцаєві: — Веди його сюди. Обшукати, відібрати зброю…
Валя начебто й не чула цієї розмови, сиділа за столом сумна й задумана.
— Пробач, Валю, справи, — підійшов до неї Ганс. — Зараз я звільнюся. Але тобі доведеться побути в коридорі.
У коридорі було темно. Коли поліцай провів якусь людину, Валя не змогла розгледіти її, лише в світлі, що вирвалося з прочинених дверей кабінету, побачила на мить голову і плечі. Хвилин із десять протримав Ганс Голку в себе. Голоси їх не долинали через оббиті дерматином двері, тільки раз дівчина почула щось схоже на клацання пружин важкого замка. Напевне, Галс відчиняв сейф. Нарешті двері відхилились і Ганс коротко кинув:
— Можеш зайти.
Біля столу стояв стрункий, підібраний чоловік років двадцяти п’яти. Він сторожко, але з цікавістю глянув на дівчину, що ввійшла до кабінету, й перевів погляд на шефа.
— Не впізнаєш? — весело спитав Ганс.
Той ще раз гостро подивився на дівчину.
— Ні. Ніколи не бачив.
— Погано дивився… Це ж і є один із тих парашутистів, що прилетіли до партизанів, про яких ти мені розповідав.
— Ні, ті обидва — хлопці, вусаті, — не повірив Голка.
— Вуса можна зголити, — засміявся Ганс, підморгнувши Валі.
— Що ви?.. Жінку, її видно.
— Так ти ж здалеку їх бачив. І тільки один раз.
— Все одно… — вишкірився Голка, зрозумівши, що шеф з нього кепкує. — Що я, не розумію? То обидва хлопці.
— Гаразд, — міняючи тон, сказав Ганс. — Добряче приглядайтеся, запам’ятовуйте обличчя, можливо, вам доведеться ще зустрітися. Щоб і через десять років упізнали одне одного.
Ганс провів Голку й повернувся дуже веселий.
— Тепер ми, Валюшо, гульнемо.
— Казимире Карловичу… — почала було дівчина, але Ганс не дав їй договорити.
ebooksa