— Зараз?
— Звичайно. Чого відкладати.
— Але ви скажете головлікареві, щоб не картав дівчат? Це такий паскудний тип, стара польська карга.
— Хо-хо, я заткну йому пельку одним слівцем. Поїхали?
— Треба б захопити щось із провізії. Дівчати одержують мізерний пайок. У них навіть не знайдеться чим почастувати нас. І, Казимире Карловичу, звичайно візьмете охорону? Про всяк випадок. Я без охорони з вами боюся.
Отут і закрутилося. Ганс наказав Філінчуку розбудити другого охоронця й запрягати коней, сам уклав у валізку дві літрові пляшки, самогону, провізію, засунув у кишеню гранати й, окинувши поглядом кабінет видно, хотів уже сказати: “Готово, поїхали!”, але якась тривожна думка затримала його. Він замислився, а потім рішуче вийняв з-за пазухи невеликий шкіряний портфелик сховав його в сейф і, обернувши ключ, двічі спробував, чи добре замкнені сталеві дверцята.
— Стременн? — сказала Валя, показуючи на залишену на столі недопиту пляшку.
— Так, так, — погодився Ганс, хапаючи пляшку.
— Дайте я сама, — прикрила свою склянку долонею Валя. — Я не хочу напиватися відразу.
Оволодівши пляшкою, вона влила собі на денце.
— Ну, ну, — Ганс хотів долити. Почалась жартівлива боротьба Валя, сміючись, з силою вихопила пляшку, але не втримала її, пляшка вдарилась об підлогу, розбилася.
— Ну, от, — збентежено мовила дівчина.
— Нічого, це на щастя, — заспокоїв її Ганс і вже хотів був відчиняти валізочку.
— Зачекайте, в мене ж є…
На його обличчі з’явився загадковий вираз.
Дівчина швидко підняла склянку, усміхнулась, але усмішка була якоюсь вимученою.
— За ваше здоров’я!
Ганс зауважив і цю поквапливість, і напруженість усмішки дівчини. Він підняв склянку, подивись скрізь неї на світло, понюхав, вмочив злегка язик.
— Отрута… — зловісно промовив Ганс, ставлячи склянку на стіл. — Купили? Підіслали донечку покійного друга?
Не відриваючи погляду від дівчини, він, паче готуючись до стрибка, втягнув голову в плечі.
ebooksa