— Води! — ревнув Ганс і розплющив очі. — Філін… — І затнувся, побачивши вусатого незнайомця.
— Що таке? Хто такий?
Петрович дивився на Ганса, як на вовка, що потрапив у пастку. Ганс міцно заплющив очі, труснув головою, наче відганяючи від себе ману, але це не допомогло — він знову бачив перед собою вусатого чоловіка, що без страху дивився йому просто в вічі.
— Чому не питавшись? Філінчук, в бога й в душу… Шкуру спущу!
Але “охоронець” навіть не ворухнувся. Ганс квапливо сягнув рукою і не дістав пістолета: кишені були порожні. Зціпивши зуби, він оглянув незнайому хату, пробіг поглядом по обличчях Петровича, Філінчука, Сіровола й, здається, все зрозумів. В очах Ганса скипіла лють, ніби готуючись до стрибка, він підібрався, втягнув і олову в плечі.
— Сташевський, не робіть дурниць… — спокійно попередив Петрович, — а то зв’яжемо. Ви ж не такий дурний, щоб не зрозуміти, що паша гра програна.
Метнувши на Петровича ненависний погляд, Ганс обм’як, на чолі в нього виступили краплини поту.
— Ще раз попереджую, Сташевський, сидіти спокійно!
— Капітан Сіровол? — криво всміхнувся Ганс. — Хоча Сіровол, мабуть би, не додумався… Парашутист! Спеціально прислали пастку на мене поставити. А другий? Невже це стерво, Валька?.. Батька рідного, значить, теж вона… Комсомолка, вірність Соціалістичній Батьківщині, пролетарі всіх країн… Скільки я їх своїми руками.
— Всі ваші злочини нам відомі, — сказав Петрович. — Може, перейдемо до справи?
— Отже, й Філінчук з ними заодно… — не відповідаючи на запитання Петровича, злісно бурмотів Ганс. — Допомагав, падло… Зуміли завербувати й його, охоронця?..
— Мене ніхто не купував, я сам, з власної волі, — з ненавистю дивлячись на Ганса, сказав Філінчук. — Тобі, кабанові, цього не зрозуміти.
— Перейдемо до справи, Сташевський? — повторив Петрович.
Ганс потер рукою волохаті груди, попросив:
— Дайте води.
На знак Сіровола Філінчук приніс велику мідну кварту з водою. Ганс люто подививсь на свого колишнього охоронця.
— Що тичеш наперсток? Відро принеси, наволоч!
— Досить! — сказав Сіровол. — Вживати надто багато рідини шкідливо.
Відсапавшись, Ганс раптом скочив на ноги, видно, сподіваючись вихопити автомат із рук Філінчука, але Петрович сильним ударом у щелепу відкинув його на лаву.
Добру хвилину тяглася мовчанка. Нарешті Ганс прийшов до тями й почав говорити. Голос його звучав грубувато, але розсудливо, з легким відтінком іронії. Це був знову той самий Ганс — хитрий, цинічний, упевнений в собі.
ebooksa