— Письмового донесення немає. Вірний чекав біля Каменя, передав на словах. Чотири пункти.
— Все пам’ятаєш?
— Так. Імена лиш записав.
— Юрку, потім запишеш. Давай, Яшо, по черзі.
Листоноша сів на табурет біля капітана й почав доповідь:
— Перше про подію в Кружно, на вулиці святої Терези. Вірний каже, що поліція в ній не брала участі, фашисти поширюють чутки, ніби акцію провели партизани. Будинок згорів, загинули господиня… — Листоноша посвітив електричним ліхтариком на папірець, де були записані імена. — Господиня Ганна Бузок, сестра її чоловіка Марія та Маріїні діти. Вірний просив звернути увагу на два факти. Тієї ночі Ганс посварився з начальником поліції Горновим, мало не набив йому пики, репетуючи: “Будете сунути носа до чужих справ — усіх постріляю!” Ще один випадок. Тієї ж самої ночі зник безслідно хлопець двадцяти років Семен Чувай, що жив на сусідній вулиці. Цей Чувай, як довідався Вірний, учащав до дружини одного поліцая, коли той ходив на чергування. Живе поліцай поруч із будинком, що згорів.
— Скільки, ти сказав, років хлопцеві, що пропав? — поцікавився Сіровол.
— Двадцять.
Капітан пожував губами й запитав:
— Вірний не казав, кому, на його думку, потрібно було палити будинок на вулиці святої Терези і знищувати його мешканців?
— Він вважає, що у цій справі замішаний Ганс, але точно нічого не знає. Тепер про Ганса. Появляється він у місті рідко, в шинках не буває. Кілька разів виїжджав бричкою з охороною — два чоловіки. Охорона змінюється: раніше були солдати, а тепер поліцаї — Шуга і Філінчук.
— Філінчук?.. Не забув?
— Ні. Прізвища я записував. Третій пункт. Німці одержали вагон цементу, розвезли його по дільниці дрезиною, будуватимуть гнізда для кулеметів. І четвертий пункт. Вірний повідомляє про всяк випадок, що гестапівський шофер за останні місяці кілька разів зупиняв машину на околиці Княжполя біля хати, в якій живе одинцем кривий на прізвисько “Немагроша”. Зупинки короткі — полагодить щось у моторі чи доллє води в радіатор і відразу ж їде. Немагроша живе з того, що розводить кролів, голубів, ловить рибу та раків. Вірний повідомляє про це тому, що в Немагроша з’явилися деякі речі — новий піджак, чоботи, капелюх. Можливо, це випадковість, а може, Немагроша чимось догоджає німцям…
Сіровол замислився. Очевидно, історія з Немагрошем здалася йому не вартою особливої уваги, навіть при умові, що ця людина справді робить якісь послуги гітлерівцям. Хіба в них мало інформаторів! Та й новий капелюх ще не доказ, що Немагроша перебуває на таємній службі.
Капітан уже хотів було відпустити листоношу, але помітив, що його помічник чимось схвильований, совається на стільці.
— Що, Юро?
— Хочу запитати… Ти сказав, що Немагроша розводить голубів. У нього й зараз є голуби?
— Цього я не знаю, — знизав плечима Краковець. — Вірний просто назвав його голубником. Каже, голубів продає, кролів розводить… Може, й зараз у нього голуби є.
Така цікавість Юрка до голубів почала потішати Сіровола. Він сказав, ледве стримуючи усмішку, листоноші:
— Дякую, Яшко, йди спочивай. Що ж до голубів, то ми це з’ясуємо наступного разу. Навіть можемо купити зо два…
ebooksa