Танки на мосту! Голка в сіні

— Не лайся, Художнику. Кажу тобі: клич Третього. А то ще можу зникнути… Візьму та й переселюся до предків. Шукайте тоді… Однією кулькою закінчу всю цю карусель.

Коломієць схопив кепку й кинувся до дверей.

— Сумку! Сумку візьми! — гукнув йому вслід Валерій.

Юрко швидко повернувся, вдячно кивнув головою Москальову й знову кинувся до дверей.

Сіровол доповів командуванню загону і про появу “сіамських близнюків”, і про повернення Ореста Чернецького. Після бурхливого обговорення було вирішено пристати на пропозицію начальника розвідки і протягом найближчих днів ніяким особливим випробуванням “близнюків” не піддавати, а обмежитися лише пильним наглядом за ними. Звістка про повернення Чернецького й справжню причину його відлучки з загону викликала щиру радість у всіх. Навіть Висоцький, який перший висунув версію про причини зникнення бійця, охоче з нею розпрощався.

— Здаюсь! — заявив він. — Це той випадок, коли приємно бути переможеним. Але Чернецький неприпустимо порушив дисципліну й повинен бути покараний. Такій партизанщині треба давати відсіч.

— Так, але ж недарма говориться: переможців не судять, — засміявся комісар.

Бородань довго розглядав привезені Чернецьким документи, зброю, особисті речі поліцаїв і гітлерівця, хитав головою й нарешті запитав начальника розвідки:

— Гадаєш, справа ясна?

— Ясна, Василю Семеновичу.

— Ну, тоді клич його.

За хвилину Чернецький увійшов до хати й винувато зупинився біля порога.

— Підійди до мене, — поманив його пальцем Бородань.

Боєць озирнувся на начальника розвідки, начеб просячи захисту, й рішуче підійшов до командира. Бородань неквапом узяв його обома руками за вуха й добряче поскуб їх.

— Це за порушення дисципліни. Наступного разу за такі витівки віддамо до суду. А це за кмітливість, відвагу і спритність. — Командир загону обійняв Чернецького і поцілував у щоку. — Молодець! Іди відпочивай!

Той зрозумів, що більшої кари йому не буде, й, щасливий, з палаючими вухами, прожогом вискочив із штабної хати. Бородань обернувся до начальника розвідки.

— А як усе ж таки з відповіддю на головне питання: хто той, що працював на Гільдебрандта? Ти нам це коли-небудь поясниш?

— Не втрачаю надії.

В сінях, де був вартовий, почувся шум, а за хвилю до хати влетів захеканий Коломієць. Він квапливо підійшов до Сіровола й зашепотів йому щось на вухо.

— Таємниці секретної служби, — пожартував Колесник.