— А що ти робив?
— У загоні? Те, що й інші бійці, — воював.
— А що ти робив як шпигун?
— Нічого! — Валерій притиснув руки до грудей. — Клянусь, товариші, я воював, старався. Всі можуть підтвердити… Я правду кажу: як шпигун я в загоні нічого не робив. А бували такі дні, навіть тижні, місяці, що зовсім забував про розвідшколу й того чорта Ганса.
— Ганса? — насторожився Сіровол. Те, що Москальов знає Ганса, змушувало капітана по-іншому поставитися до поведінки бійця.
— Так, був такий, — кивнув Валерій. — Ви про нього знаєте?
— Ні, просто я не розчув імені… сухо сказав капітан. — Давай, Валерію, все від початку. Як ти потрапив у розвідшколу? За власним бажанням, звичайно?
— Ні.
— З примусу? — в голосі Сіровола звучала іронія.
— Ні. З примусу — теж не те слово.
— Значить, випадково?
— Та, мабуть, так буде найточніше. Випадково!
Сіровол, ніби погоджуючись, кивнув головою.
— Тоді розповідай про свої випадковості. А поки… Яка при тобі зброя? Пістолет?.. Давай сюди. Фінку теж, патрони…
Начальник розвідки зробив знак комісарові, щоб він був уважним, вийшов з хати й відразу ж повернувся, привівши з собою Коломійця.
— Будемо слухати, товаришу комісар? Починай, Москальов, розповідай, як це випадково потрапив у шпигунську школу.
— А навіщо дарма язиком молоти? — з сумною усмішкою спитав Валерій. — Ви ж мені однаково не повірите…
— Чому ти думаєш, що не повіримо? — сказав Колесник.
— А тому, ідо сам іноді починаю сумніватися: було все так чи приснилося мені…
— Сни нам не потрібні, — суворо мовив Сіровол. — Давай дійсність. Як твоє справжнє прізвище?
ebooksa