— Так.
— Значить, віднині ти Гриць. Прізвище Явір підійде?
— Можливо… — знизав плечима хлопець.
— Отже, вирішили: ти — Григорій Явір, втік з ешелону, в якому везли бранців до Німеччини. Кажи всім, що хочеш, але про те, що сталося в Кружно, ані слова! Зрозуміло? Тоді все. Зараз тебе відведуть у другу роту. Щасливо, Грицьку!
Новобранця забрав з собою поштар Василь Долгих, який, прокинувшись, ішов у свою другу роту.
Юрко Коломієць залишився на самоті, йому дуже хотілося під яким-небудь приводом відвідати Когута-першого й ще раз поговорити з ним, та для цього потрібна була згода Сіровола, але той, очевидно, вирішив на якийсь час дати “близнюкам” спокій. Можливо, він чекав додаткових даних про те, що трапилося на вулиці святої Терези в Кружно, і обмірковував план дій Друга змія заповзла в загін… її вчасно помітили, тепер не втече, а от перша замаскувалася так, що пройдеш поруч і не помітиш..
— Де Третій?
Юрко схаменувся. Перед ним стояв Москальов, якийсь дивний, збуджений, з блукаючим поглядом.
— Художнику, де Третій? Поклич його… — Валерій сів на лаву й обхопив руками коліна. — Скажи: Москальов прийшов, має термінову справу.
Юрко здивовано глянув на бійця:
— Чого це тобі так не терпиться?
— Художнику! — підвищив голос Москальов. — Зараз найважливіша справа для Третього — вислухати те, що я збираюсь йому сказати. Зрозумів? Давай сюди капітана. Негайно!
— Ти що, Валерко? — обурився Юрко. — Не придурюйся! Дружба дружбою, а…
Валерій, вихоплюючи з-за пояса пістолет, скочив на ноги і втупився лютими очима в Юрка.
— Чув, що я сказав? Бігом! Скажи: Москальов з’явився, бажає негайно зізнатися, що він закінчив шпигунську школу і був направлений у наш… у ваш загін.
— Ти… ти… — хапаючи повітря, Юрко позадкував від свого приятеля. — Ти збожеволів! Хіба можна так жартувати?
— Я серйозно кажу! Чого злякався? Живого шпигуна не бачив? Дивись…
Закусивши губу, Юрко з острахом дивився на Москальова.
— Ти гад, Валерко, якщо не брешеш… — тихо заговорив Юрко, не зводячи погляду з Москальова. — Таких, як ти… Ну, скажи, що збрехав. Збрехав же, правда?
Спалах люті змінився у Валерія апатією, він опустився на лаву, сказав байдуже:
ebooksa